9.

Він сказав, що я божевільна. Що це безглуздо. І дуже небезпечно. Сказав, що забороняє мені це робити. І в жодному разі не допомагатиме.

Потім сказав, що одну мене він туди не відпустить.

І ось я сиджу за круглим столом в якомусь вкрай сумнівному барі навпроти особини чоловічої статі на прізвисько Одноокий, а мені в маківку невдоволено дихає Бешкетник.

- Що ж ви не попередили, що на зустріч прийде така кралечка? – поцікавився Одноокий, з цікавістю розглядаючи мій голий живіт.

Так, мабуть, надягати в таке місце короткий топ і шорти було на найкращою ідеєю. Добре, що я хоч куртку прихопила. Вжик! – я застібнула блискавку майже до самого підборіддя.

- Кралечка передавала привіт, а я по справі, - насупилася я. – Маєш те, про що домовлялися?

Одноокий, чоловік середнього зросту з широкими плечима, шия та плечі якого були вкриті шрамами, вишкірився. Єдине око продовжувало дивитись на мене так, що бажання прикритися тільки посилювалось.

- Я-то маю…

- Показуй, - я вперлася в нього вимогливим поглядом.

Продавець неохоче вийняв з-за пазухи, як мені спочатку здалося, круглу золоту коробочку. Коли він її відкрив, виявилося, що всередині знаходиться лінза. Чоловік швидко продемонстрував мені прилад, потім боязко подивився по сторонах і знову сховав його в куртку.

- Як воно працює?

- Дивишся на людину, яку перевіряєш, крізь це скло. Якщо є магічний вплив, то на людині будуть такі собі кольорові плями… І таким же кольором буде світитись людина, що цей вплив навела. Але це не головне, - Одноокий облизав губи. - Ви не сказали, що ви генератори… Це трохи міняє умови угоди.

- Я тобі зараз поміняю… - почав Бешкетник, але я стиха стисла його руку, натякаючи, що все гаразд.

- Ми і так домовилися на тисячу мей. Це більше, ніж дехто за все своє життя бачив, - сказала я вголос.

- Може, воно й так, - замислено протягнув Одноокий, - але тепер товар коштує дві тисячі.

Бешкетник за моєю спиною голосно засопів, що, вочевидь, означало - його невдоволення посилюється. Даремно цей бандюга дражнить – запас кипіння в мого друга зовсім манюній…

Я притягла на цю зустріч всі залишки власних заощаджень, та ще й мусила позичати в друзів – тисяча була межею моїх фінансових можливостей, про дві не йшлося.

- Так справи не робляться, - відрубала я. – Бери тисячу і не марнуй наш час.

- Якщо в тебе немає, то можеш розрахуватись інакше, - продовжив Одноокий і його долоня раптом опинилася на моєму голому коліні. – Так, як звикла… Ти ж генераторка?

Плутати генераторів з повіями – це розповсюджена помилка. Але за деякі помилки доводиться платити.

Не встигла я розвернутися, як товаришу Одноокому прилетіло в те саме око від Бешкетника. В ту ж секунду кілька чоловіків, що сиділи трохи далі і, здавалося, займалися власними справами, підхопилися зі своїх місць і кинулись до мого друга.

Але вони трохи неправильно оцінили ситуацію – тут була ще й я. Так, знаю, що я – курдупелько вагою 47 кілограмів, але я з притулку.

Тобто ми всі з притулку, звісно, але я нещодавно з нього. А в притулку є тільки одна людина, яка ніколи не кине тебе в скрутній ситуації, тільки одна людина, якій ти можеш цілком довіритись і яка захистить тебе в будь-якому випадку – це ти сам.

Доведеним до автоматизму рухом я ковзнула по підлозі, підставляючи підніжку одному зі здорованів, а іншому, що замахнувся на Бешкетника, вп’ялася зубами в щиколотку. Відкрию секрет, як зробити укус ефективним – треба стиснути зуби і не відпускати!

Аж поки тебе не жбурнуть силою в стіну.

- Ясочко, чекай на дворі! – крикнув мені Бешкетник, але я не збиралася йти без того, по що прийшла.

Одноокий все лежав на підлозі, поки Бешкетник розбирався з його друзями, і тільки-но почав приходити в себе. Я миттєво опинилася на ньому, але продавець, хоча він саме цього й хотів, чомусь виявив незадоволення і спробував мене скинути. Довелося йому познайомитись і з моїм кулаком. Маленьким, але гострим. А удар в мене поставлений.

Після цього я швидко перевірила його внутрішні кармани і знайшла те, що шукала.

- Нику, він у мене! – крикнула я і чкурнула повз зайнятих бійкою чоловіків на вулицю.

Бешкетник, розхристаний та трохи пом’ятий, з’явився хвилин через п’ять.

- Сідай за мною! – скомандував він, сідлаючи свій байк.

Мені не треба було особливого запрошення. Я сховала індикатор в кишеню і сіла позаду свого друга, міцно його обіймаючи. І ми рушили.

За якийсь час, коли ми впевнились, що погоні немає, я раптом усвідомила, що і мей залишились при мені, тож мій настрій миттєво піднявся. Я щось крикнула, ловлячи хвилі ейфорії, а Бешкетник мене підтримав.

Мені вже давно не було так добре.

Коли ми під’їжджали до району, де мешкав мій друг, він раптом звернув до схилів біля моря. Скинув швидкість і зупинився на невеличкому плато, звідки вдень можна було побачити синю далечінь, а зараз, серед ночі, скоріше, послухати хвилі та подихати морським повітрям.