13.

Увійти було нескладно. На вході стояв всього один охоронець і той був там більше для порядку, бо навряд чи хтось всерйоз колись пробував захопити радіостанцію.

Я відволікла його, одночасно з тим дізнавшись, що студія ефіру, яка нам потрібна, знаходиться на другому поверсі, після чого Бешкетник штовхнув його до стіни, яка схопила того в свої обійми – я намагалася максимально не завдавати людям шкоди, а власною магією чоловік не зможе скористатися до тих пір, поки не звільнить руки. А ось рота йому я вже заліпила звичайним скотчем – міра тимчасова, але нам багато часу не треба.

Пройшовши по сірому коридору, що освітлювався старими лампами з теплим приглушеним світлом, ми опинилися на сходах, а з них – у вузькому коридорі, під стелею і вздовж стін якого висіла купа товстих кабелів. Коридор налічував кілька дверей, що вели, як виявилося, в офісні приміщення. Перевіряла я, бо моя зовнішність не викликала багато уваги, на відміну від помітної статури мого друга.

Нарешті, ми потрапили в кімнату ефіру. Вона була розділена на дві частини великим вікном. В нашій знаходилося двоє ведучих, які миттєво були знешкоджені власними стільцями, а за склом, як я зрозуміла, знаходився звукорежисер, що сам спробував атакувати нас магією, але тягатися з двома генераторами, під зав’язку наповненими мей, йому було не під силу.

Звукорежисер дав мені знак, щоб натиснула на якусь кнопочку. Я це зробила.

- Хто ви такі і що тут робите? Це незаконно.

- Ми маємо передати послання. Я знаю, що о десятій ви починаєте ефір, чим планую скористатися. Будь ласка, допоможіть нам, і ніхто не постраждає, - відповіла я.

Чоловік зробив ще одну спробу атакувати мене магією, але я легко загасила його атаку.

- Я не можу, - сказав він після цього. – Це порушення, я втрачу роботу.

Я облизнула губи.

- Інакше втратите життя. Це надто важливо.

Це була пуста погроза – я не збиралася нікому шкодити і Бешкетникові заборонила розмахувати кулаками: по-перше, просто не хотіла нашкодити невинним людям, по-друге, ми вже перетнули межу закону, але я планувала нести відповідальність за хуліганство, а не напад чи вбивство. Як виявилося пізніше, в своєму розрахунку я трохи схибила…

Але в той момент чоловік подивився на суворе обличчя мого супутника і здався:

- Гаразд, я налаштую апаратуру, але нікого не чіпайте.

Я кивнула, сіла біля мікрофону на місце одного з ведучих та, користуючись підказками спеціаліста, наділа навушники.

- Слідкуй за дверима, - сказала Бешкетникові, але той і сам все прекрасно розумів.

Звукорежисер почав зворотній відлік, а я розгорнула перед собою листочок, на якому було написане моє повідомлення…