Глава 20

Олександр

Інтерсіті мчав до Одеси. Ще місяць тому я й уявити не міг, як круто зміниться моє життя. Як би хтось сказав – ні за що не повірив би, що я буду серед ночі мчати за коханою, щоб просто підтримати та бути поруч. Не уявляв, що здатен на такі почуття та вчинки. У нас з Аліною таких іспитів долі не було, а з Оксаною ніби завжди щось ставить перепони – то ми самі пручалися почуттям, то тепер обставини та події. Головне не зламатися та пережити все разом. Це я тепер добре знаю. Оксана стало часткою душі, яку я не готовий віддавати через чиїсь примхи.

Одеса зустріла дощем, але щойно я вийшов з вагону на перон, як побачив Оксану.

- Кохана! – окликнув її я.

- Алексе, коханий, привіт! – вона кинулася до мене та міцно обійняла.

Ми цілувалися стоячи на пероні під краплями дощу, ніби не бачились цілу вічність.

- Ходімо скоріш, ще захворієш, - прошепотів їй в губи.

Вона посміхнулася.

- Як добре, що ти приїхав. І якщо ти поруч, мені ніяка застуда не страшна.

Я взяв її за руку та ми рушили до неї додому.

Нас зустріла привітна жіночка, мама Оксани, пані Вікторія.

- Ласкаво прошу, хлопче, - посміхнулася вона мені. – Я рада, що Оксанка нарешті тебе знайшла.

- Дякую, пані Вікторія, - обійняв її.

- Ну, нащо так офіційно, можна просто Віка. Або мамо. Ми ж в Одесі, Алексе! – Вікторія похлопала мене по плечу. – Сідай скоріш до столу, будемо снідати.

Познайомившись ближче з родиною Оксани, я відчув себе членом цієї сім’ї. Мене прийняли наче рідного, і це дуже тішило.

В Одесі ми провели два тижня. За цей час Віктор Володимирович прийшов до тями й поступово одужував. Хоч після такої хвороби знадобиться тривала реабілітація.

Весь цей час ми проводили з Оксаною разом. Вранці їздили в лікарню, щоб провідати батька, потім сиділи десь в кафе, пили каву та працювали, вирішуючи робочі питання. Максим дав мені завдання знайти приміщення для офісу нашої служби доставки в Одесі та оформити необхідні документи в мерії, щоб відкрити франшизу й в цьому місті. Ввечері ми традиційно гуляли центром міста або вздовж моря по набережній. І багато цілувалися…

Дні пролетіли швидко та непомітно. Вже через два дні ми мали вилітати до Хургади, на відпочинок та святкування Дня народження Оксани.

Сьогодні вранці ми забрали з лікарні її батька. З ним ми одразу знайшли спільну мову, багато говорили, але я намагався не навантажувати його, адже хвилюватися зайвий раз йому неможна.

З Ритою та мамою ми кожного дня розмовляли по вайберу, я був в курсі усіх новин. Вони без нас дуже сумували, втім донька повністю оговталася після хвороби й з нетерпінням чекала на поїздку.

Але найбільше тішило й те, що нам вдалося вивести аноніма на чисту воду. Як й всіх цих, хто писав злі коментарі. Це все виявилося чорним піаром, через який Артем, співвласник рекламної агенції, хотів прославитися. Завдяки Іллі та його хлопцям спливли ще деякі факти нечесного бізнесу з його сторони. Наразі Артем Ігорович відсторонений від справ. Незабаром розпочнеться судове розслідування. Скоріш за все, через деякий час Оксана залишиться єдиною власницею філіалу рекламного концерну. А що буде з головним офісом – вирішуватимуть на зборах акціонерів вже після суду.

А завдяки Наталки та її зв’язкам нас з Оксанкою запросили до популярної програми про життя відомих людей на головному телеканалі. Тема про те, як бути успішною бізнес-леді та щасливою жінкою, дружиною та мамою стала їм цікавою. Тож наприкінці грудня нас запросили на телеефір. І мені спала на думку гарна ідея, як зробити це Різдво незабутнім.

***

Оксана.

Одеса ще більше зблизила нас з Олександром. Час, проведений удвох, за ці тижні, остаточно довів нам обом, що наше кохання справжнє. Ми на початку шляху пройшли стільки іспитів, скільки часом пари не проходять за кілька років. Ми сумнівалися, нас кривдили, але ми впоралися. Ми вже колись кохали, та втрачали, ми перемогли біль та знайшли сили жити далі. Ми не зламалися та перебороли все. Те, що доля звела нас, самотніх та загублених, не інакше як диво та другий шанс на щастя, який неможна проґавити!

Те, що нарив Ілля та його хлопці на мого партнера мене вразило, хоч я й досі не могла повірити, що головний офіс зважився на чорний піар. Нащо це їм, якщо ми й так мали гарні прибутки й нові контракти вже самі знаходили нас?

Щось, нехай це вирішують компетентні органи. А я раділа тому, що тепер моя філія стане повністю моєю. Мої юристи почали процес відокремлення від головного концерну, все одно я сама вела цей бізнес, надсилаючи лише звіти раді директорів та платила частку від прибутку. Після такого скандалу я більше не хочу мати з ними справу.

Процес цей доволі довгий, але я вже давно готова керувати всім самостійно й готова чекати скільки треба, аби забути про це немов страшний сон.

Я раділа, що батько швидко йшов на поправку, його відпустили додому, але приписали лікарняний. Ніяких навантажень, лекцій та студентів. Він, звісно, пручався, втім розумів, що так буде краще. Мама вже шукала санаторій в Карпатах, куди можна було б поїхати, щоб відпочити та насолодитися зимовим карпатським лісом, а ми з Алексом готувалися до подорожі в літо.