Глава 16

- Доброго ранку, пані Оксано, - привіталася Вікторія, моя помічниця, коли я зайшла в офіс.

- Доброго дня, Віка. Що в нас нового?

- Все в порядку. Звіти по проектам на Гугл-диску. Дівчата в конференц-залі закінчують підготовку до інтерв’ю.

- Добре. Принеси, будь ласка, капучино та пару краусанів із шоколадом. Сподіваюся, я встигну трохи попрацювати.

- Гаразд.

Увімкнувши ноутбук, занурилася у звіти та проекти. З’явилися нові замовлення. Я вже створила задачу, означивши відповідальних, а сама відкрила сайт туристичної агенції. Риті потрібна реабілітація. Їй потрібне морське повітря та відпочинок. А ще вона мріяла про піраміди. Цікаво, у них є закордоні паспорти? Хоча це не проблема. Їх за тиждень можна зробити.

Для відпочинку я обрала Хургаду. На початок грудня може й не самий вдалий вибір. На форумах пишуть, що в цей час там доволі вітряно. Втім для прогулянок та екскурсій те, що треба.

Обравши один з найкращих готелів мережі Rixos, я відправила заявку на бронювання.

Сподіваюся, що Олександр не буде проти відсвяткувати мій день народження на теплому морі, що буде вже восьмого грудня.

- Пані Оксана, - у двері зазирнула моя помічниця, - журналісти вже зібралися.

- Дякую, вже іду. – Я зробила останній ковток кави.

Господи, як же хвилююче!

-  Доброго дня, шановне панство, - привіталася я, увійшовши в конференц-зал.

Я влаштувалася в кріслі у голові стола. Журналістів зібралося чимало. Хоч й раніше домовлялося лише одне інтернет-видання, до своїх колег приєдналося декілька журналів для жінок та бізнес-видань.

Завдяки кейтеринговий компанії всіх забезпечили напоями та канапками. Я дуже хвилювалася, але цілком впевнено відповідала на всі запитання. По-перше всіх цікавила моя кар’єра, те, чого я особисто досягла за десять років та як стала директоркою. Тож я просто та відверто розповіла історію своєї кар’єри.

- Розумієте, наше видання про успішних людей не лише в бізнесе. І моє питання буде в наступному, - мікрофон перейшов до молодої дівчині з білявим волоссям, - як вам вдається поєднувати роботу та сім’ю? Чи є у вас чоловік, діти?

- Дякую. Признаюся, я чекала на це питання. Після розлучення у мене не було стосунків із чоловіками. Я їх уникала, повністю присвятив себе роботі. Але все змінилося декілька тижнів тому. Мені дуже не хочеться наразі розповідати усе, адже, як відомо, щастя любить тишу. Втім, мій коханий мене дуже підтримує, а я його. Поєднувати роботу та сім’ю легко, якщо правильно розставляти пріоритети.

- Він також займається бізнесом? – задав ще одне каверзне питання молодий хлопчина саме з того інтернет-видання.

- Ні, свого бізнеса в нього немає, проте є маленька донечка, якій Олександр присвячує багато часу та зусиль.

- О, ось ми і дізналися ім’я вашого принца! – хлопець зробив помітку у щоденнику.

- І останнє питання, - знову та білявку підняла руку, - як ви вважаєте, чи можна купити кохання?

Це питання мене розізлило та трохи вибило з рівноваги, але я  обвела всіх поглядом та твердо відповіла:

- Кохання – це те, що народжується десь всередині тебе, просто приходить розуміння, що поряд з тобою та сама рідна людина та друга половинка. Це відчуття неможливо описати словами. Купити можна все, що завгодно – меблі, бізнес, книги, картоплю на базарі. Навіть секс, при бажанні. А ось істинні почуття, кохання – це те, що неможливо купити, підробити чи змусити відчувати.  

- Дякую за ваші відповіді.

- Вам дякую за питання.

Я почувала себе неначе вичавлений лимон. Ніколи не любила публічності та ціх журналістів. Сподіваюся, стаття вийде вдалою.

Як тільки представники преси покинули залу, попросила Вікторію замовити мені обід, а сама повернулася до звітів. Я маю ще пару годин, щоб їх завершити.

О п’ятій я вже була в лікарні. Пані Валентина також встигла приїхати, щоб знову дати нам можливість побути з Олександром.

- Кохана, - обійняв мене чоловік, щойно я увійшла до палати. – Як минув день?

- Привіт, - відповіла цілуючи Алекса, - добре.

- Журналісти не дуже докучали питаннями?

- В цілому норм. Стаття вийде післязавтра одразу у декількох виданнях.

- О, Оксано, то ти станеш відомою? – спиталася Валентина, почувши нашу розмову.

- Не думаю, пані Валентина. Принаймні, я б цього не хотіла. Я люблю тишу навколо себе.

- Це добре. Скажи потім де вийде стаття, куплю собі на згадку журнал.

- Домовилися. Як Рита?

- Спить. Але вже доволі добре почувається. Вона швидко одужає й дивує лікарів. Тут у відділення багато важких…

- Нехай вони всі скоріше видужають та повернуться додому, - прошепотіла я.

- Пані Валентина, ви впевненні, що знову залишитися на ніч? Мені завтра не обов’язково їхати в офіс, я можу з нею почергувати, – звернулася до жінки.