Глава 16

– Доброго ранку, пані Оксано, – привіталася Вікторія, моя помічниця, коли я зайшла в офіс.

– Добрий день, Віко. Що в нас нового?

– Все в порядку. Звіти по проєктам на Гугл-диску. Дівчата в конференц-залі закінчують підготовку до інтерв’ю.

– Добре. Принеси, будь ласка, капучино та пару круасанів із шоколадом. Сподіваюся, я встигну трохи попрацювати.

– Гаразд.

Увімкнувши ноутбук, занурилася у звіти та проєкти. З’явилися нові замовлення. Я вже створила задачу, позначивши відповідальних, а сама відкрила сайт туристичної агенції. Риті потрібна реабілітація. Їй потрібне морське повітря та відпочинок. А ще вона мріяла про піраміди. Цікаво, у них є закордонні паспорти? Хоча це не проблема. Їх за тиждень можна зробити.

Для відпочинку я обрала Хургаду. На початок грудня може й не самий вдалий вибір: на форумах пишуть, що в цей час там доволі вітряно. Втім, для прогулянок та екскурсій те, що треба.

Обравши один з найкращих готелів мережі Rixos, я відправила заявку на бронювання.

Сподіваюся, що Олександр не буде проти відсвяткувати мій день народження на теплому морі, що буде вже восьмого грудня.

– Пані Оксано, – у двері зазирнула моя помічниця, – журналісти вже зібралися.

– Дякую, вже іду. – Я зробила останній ковток кави.

Господи, як же я хвилююся!

– Доброго дня, шановне панство, – привіталася я, увійшовши в конференц-зал.

Я влаштувалася в кріслі у голові стола. Журналістів зібралося чимало. Хоч й раніше домовлялося лише одне інтернет-видання, до своїх колег приєдналося декілька журналів для жінок та бізнес-видань.

Завдяки кейтеринговій компанії всіх забезпечили напоями та канапками. Я дуже хвилювалася, але цілком впевнено відповідала на всі запитання. По-перше, всіх цікавила моя кар’єра, те, чого я особисто досягла за десять років та як стала директоркою. Тож, я просто та відверто розповіла історію свого шляху.

– Розумієте, наше видання про успішних людей не лише в бізнесі. І моє питання буде в наступному, – мікрофон перейшов до молодої дівчини з білявим волоссям, – як вам вдається поєднувати роботу та сім’ю? Чи є у вас чоловік, діти?

– Дякую. Визнаю, я чекала на це питання. Після розлучення у мене не було стосунків із чоловіками. Я їх уникала, повністю присвятив себе роботі. Але все змінилося декілька тижнів тому. Мені дуже не хочеться наразі розповідати усе, адже, як відомо, щастя любить тишу. Втім, мій коханий мене дуже підтримує, а я його. Поєднувати роботу та сім’ю легко, якщо правильно розставляти пріоритети.

– Він також займається бізнесом? – задав ще одне каверзне питання молодий хлопчина саме з того інтернет-видання.

– Ні, свого бізнесу в нього немає, проте є маленька донечка, якій Олександр присвячує багато часу та зусиль.

– О, ось ми й дізналися ім’я вашого принца! – хлопець зробив помітку у щоденнику.

– І останнє питання, – знову та білявку підняла руку, – як ви вважаєте, чи можна купити кохання?

Це питання мене розізлило та трохи вибило з рівноваги, але я обвела всіх поглядом та твердо відповіла:

– Кохання – це те, що народжується десь всередині тебе, просто приходить розуміння, що поряд з тобою та сама рідна людина та друга половинка. Це відчуття неможливо описати словами. Купити можна все, що завгодно – меблі, бізнес, книги, картоплю на базарі. Навіть секс, за бажанням. А ось істинні почуття, кохання – це те, що неможливо купити, підробити чи змусити відчувати.

– Дякую за ваші відповіді.

– Вам дякую за питання.

Я почувала себе неначе вичавлений лимон. Ніколи не любила публічності та цих журналістів. Сподіваюся, стаття вийде вдалою.

Як тільки представники преси покинули залу, попросила Вікторію замовити мені обід, а сама повернулася до звітів. Я маю ще пару годин, щоб їх завершити.

О п’ятій я вже була в лікарні. Пані Валентина також встигла приїхати, щоб знову дати нам можливість побути з Олександром.

– Кохана, – обійняв мене чоловік, щойно я увійшла до палати. – Як минув день?

– Привіт, – відповіла цілуючи Алекса, – добре.

– Журналісти не дуже докучали питаннями?

– В цілому норм. Стаття вийде післязавтра одразу у декількох виданнях.

– О, Оксано, то ти станеш відомою? – спитала Валентина, почувши нашу розмову.

– Не думаю, пані Валентино. Принаймні я б цього не хотіла. Я люблю тишу навколо себе.

– Це добре. Скажи потім де вийде стаття, куплю собі на згадку журнал.

– Домовилися. Як Рита?

– Спить. Але вже доволі добре почувається. Вона швидко одужає й дивує лікарів. Тут у відділення багато важких…

– Нехай вони всі скоріше видужають та повернуться додому, – прошепотіла я.

– Пані Валентино, ви впевненні, що знову залишитеся на ніч? Мені завтра не обов’язково їхати в офіс, я можу почергувати, – звернулася до жінки.