Глава 5

За робочими буднями непомітно пролетів тиждень. З Олександром ми спілкувалися суто з питань реклами та статистики, але я почала ловити себе на думці, що чекаю його повідомлень. Статистика мене радувала, кількість підписників зростала, як й кількість замовлень. Ми мали перші відгуки та я раділа разом з хлопцями їхнім успіхам. Адже це й мій успіх теж. Підтримка та позитивні відгуки клієнтів – то найкраща винагорода за нашу працю.

На вихідних я відвідала салон краси. Майстер, до якої я ходила, зраділа мені.

– Вітаю, Оксано!

– Привіт, Марійко!

– Давно вас не було. Що, будемо наводити красу?

– Так, – влаштовуючись на кріслі, – відповіла я. – Хочу щось в собі змінити.

– Розумію, – вона загадково посміхнулася. – І що будемо робити?

– Не знаю, – пожала плечима.

– У вас гарне довге волосся. Можемо зробити гарну зачіску та укладку…

– Ні, укладку не хочу, – заперечила я.

– Хочете когось вразити? – спитала вона.

– Чому одразу вразити, – не погодилася я, – я просто хочу щось в житті змінити. І вирішила почати з себе.

– Якісь проблеми на роботі? – стурбувалася вона.

– Ні, все навпаки дуже добре.

– Тож, хтось все ж таки з’явився, – Марійка розчісувала волосся.

Я лише важко видохнула. Казати про Олександра мені дуже не хотілося нікому. Я сама не розуміла, що зі мною коїться.

– Гаразд, не буду більше травити вам душу, – посміхнулася Марійка. – Зараз трохи підрівняємо…

– А давай краще зробимо довжину до плечей? – раптом спала на думку зухвала ідея.

– Ви впевненні? Шкода різати…

– Впевнена. Абсолютно.

– Добре, – погодилася Марійка та почала свою роботу.

Вона убрала зайву довжину та накрутила локони. Вийшло дуже гарно, навіть обличчя стало більш ніжним. Мені сподобалося.

– Ну як? – спитала майстер, щойно закінчивши чаклувати над моєю головою.

– Дуже гарно. Ось й мій новий образ.

– Так, ви мали рацію, вам личить така довжина.

– Я років десять тому лише так й ходила, навіть коротші стрижки були.

– У юності всі ми любили експерименти.

– Так, – посміхнулася я. – Тепер ще нігті треба привести до ладу.

– Ходімо, я проведу.

Марійка провела мене до сусідньої зали. Я вирішила, що одного експерименту на сьогодні досить і обрала класичний манікюр с ніжно-рожевим покриттям.

Вийшла на вулицю з салону, дійсно з почуттям того, що у моєму житті розпочинається новий етап.

Неподалік салону був гарний парк, я взяла собі кави та вирішила відправитися на прогулянку. День був сонячний та теплий.

– Оксана? – голос, що окликнув мене, змусив здригнутися. – Це і справді ти. Я не помилився, – чоловік, що підійшов до каво-автомобіля, тепер стояв навпроти мене та посміхався. – Ну, привіт. Ось ми й зустрілися.

– Привіт, Максе, – ледь чутно вимовила я. – Не очікувала тебе побачити тут.

Переді мною стояв колишній чоловік. Які ж іноді чудернацькі жарти бувають у долі. Цікаво, це випадковість чи він дійсно вирішив розшукати мене?

– А ти майже не змінилася…

– А ти став майже лисим та відростив бороду, – у тон йому відповіла я. – Що ти тут робиш?

– Вирішив почати нове життя закордоном. Завтра відлітаю у Польщу.

– Ясно.

– Може, пройдемося? Ти так швидко втекла, що я не встиг нічого тобі пояснити… А потім прийшов твій позив до суду. Ти навіть не уявляєш, що я тоді пережив, – він важко зітхнув, провів руками по своєму волоссю.

– Навіщо, Макс? Я тоді вже все пояснила у листі, я все бачила. І так, ти теж не знаєш, через що довелося пройти мені…

Чорт мене привів до цього парку! Чому минуле вирішило нагадати про себе саме зараз, саме сьогодні?

– Ти так й не пробачила, адже так? – тихо спитав він.

– Я забула про твоє існування, і хотіла б що так було й далі… Удачі тобі у твоїй Польщі…

Я зробила ковток кави та вже мала намір йти, але він раптом схопив мене за руку.

– Дозволь мені пояснити все хоча б зараз… Я так мріяв про цю зустріч.

– А я ні. Пусти, ти робиш мені боляче.

Він трохи ослабив хватку, проте не відпускав мене.

А я… Я нічого не відчувала. Лише порожнеча та холод. Цілковита байдужість.

– Максе, пусти. Нам нема про що говорити…

– Вона теж покинула мене, – тихо сказав він. – Майже одразу. – За ці роки я так й не зміг досягти чогось чи створити сім’ю. Згодом від мене відвернулися навіть батьки…

– Нащо ти мені про це розповідаєш? – холодним тоном запитала я. – У всіх своїх невдачах винен лише ти сам. І ти сам несеш відповідальність за власні вчинки…