Розділ 2

Юний хлопчина повільно крокував серед дерев, оминаючи їх так, що здавалось, що він ходив тут вже тисячу разів. Він йшов вперед і навіть не помітив, як зачепив Емму своїм твердим, як камінь, плечем.

 -Ейй! Ти хоч би вибачився!

 -Що ти там вякнула? Ти ще хочеш, щоб я вибачився!? Ти що смієшся?- хлопець почав голосно реготати. 

 Та Еммануель намагалась не звертати на нього уваги , хоч якби тяжко їй не було. Вона сфокусувала свій погляд ньому й пильно оцінювала парубка. На вигляд йому було шістнадцять чи п'ятнадцять років, але не більше це точно. Він мав темно-русяве волосся, що так пасувало йому, очі були золотого кольору, лінзи. Одягнутий був у білий костюм та мав червоного метелика на шиї. Його вилиці було не дуже помітно, але чіткі лінії Емма все ж знайшла. Він був у гарній формі й точно займався якимсь видом спорту. 

 Він був дуже гарний, але його характер це щось. Чому він видався мені знайомим? А точно.... Мій брат Нік показував його фотографію і що ж він тоді сказав? А... "Це мій найкращих друг Марк. Він ватажок банди хуліганів. Тримайся від нього подалі." Тепер я згадала, не хотіла потрапити до нього точно в руки, але раз так сталось, треба якось вибиратись. 

 Хлопець аж заливався сміхом, для нього слова вибачення просто не мали ніякого сенсу та й не знав він їх. В один чудовий момент він помітив, що його співрозмовниця дивилась точно на нього, неначе зчитувала, але думки її були точно не тут. 

 -Ну і чого ти вилупилась? 

 -Хто, я? 

 -Ну не я же. 

 Емма просто промовчала, не хотіла нариватися, але така її поведінка ще дужче виводила Марка із себе. В його очах бігали бісики, хоча із-за лінз дівчина не могла помітити точно. Хлопця забавляла вся ця ситуація, тому він просто спостерігав за дівчиною. Еммануель була налякана, в неї трусились ноги неначе перед виступом, але дякуючи довгій сукні, цього не було помітно. 

 Марк перший перервав їхню розмову без слів:

 -Ну... Ми ще довго будемо так стояти?

 -А в тебе є інша ідея? 

 -Пішли зі мною, я покажу яка в мене ідея.

 -З тобою я нікуди не піду, тому припини це негайно.

 -Що припинити? Ти ж сама запитала яка в мене ідея, а тепер не хочеш йти дивитися.

 Марк почав швидко наближуватися до неї, Емма ледве встигала відступати назад. Але не встигла, хлопець міцно схопив її за руку й почав тягнути у свій бік, але дівчина чинила опір в неї це виходило, взуття добре допомагало, але було боляче ногам. Марку не подобалась уся ця ситуація, він смикнув сильніше.

 Я не хотіла йти з цим хуліганом, але чинити опір більше не могла, ноги сильно боліли, але спокою не давала моя травма. Він смикнув сильніше й я не витримала. Я таки підвернула ногу й почала падати на землю, але він і тут не дав цього зробити, а просто притягнув мене в свої обійми. Я намагалась вибратися, але не виходило, був занадто сильний.

 -Та відпусти ти мене нарешті. Досить вже.

 -Та я тобі життя врятував, а ти навіть не скажеш мені дякую?

 -Тобі!? А за що!? Ти ж мене потягнув на себе, якби не ти, то зі мною було б усе добре.

 Емма не стала чекати на відповідь хлопця тому просто почала йти у бік сірого дому. Їй було боляче. Підвернута нога та високі підбори - точно не гарне поєднання, але вибору не було, йти босою в лісі - точно не гарна ідея.  Про допомогу вона точно просити не буде. Хлопець так і стояв на тому самому місці, намагався зрозуміти, що зараз сталось. Він хоч і був розбишакою, але ніколи нічого навмисно не робив, а тут вона. Він зробив їй боляче в першу ж годину їхнього знайомства, а тепер вона отак йде. Він не розумів, що з ним, відчував слабкість, безпомічність, гіркоту. Хлопець бачив, як важко їй було йти і вже хотів допомогти, але не хотів показувати свою слабкість. Тому швидко пішов до неї й запитав:

 -Не боляче? 

Йому кортіло знущатися з неї, підколупувати, робити те, що робить завжди, але побачивши її погляд, йому стало не по собі. 

 Емма відкрила рот, аби щось сказати, але одразу його закрила, просто продовжила йти. При кожному кроці вона закривала очі від болі та голосно видихала. Такого ще не було ніколи... 

 І ось до сірого будинку залишилось менше двох метрів і Марк таки на думав щось сказати:

  -Ну і як прогулянка?- запитавши це зайшов у дім, а вона хотіла лише одного - вбити його. Яке він має право так знущатися? 

 Як тільки він зайшов у дім, з інших дверей вийшов Нік

 -Еммо, ти чого тут сидиш? Тебе хрещений шукав, я сказав, що відпочиваєш. Ти де була?

 Ніколас закінчив свою довгу "промову", але помітив сльози на її очах.

 -Ти що плачеш?

 -Ні, то щось в око залетіло.

Хлопець нічого не сказав, а просто пішов у дім за аптечкою. Він за три місяці вже добре встиг вивчити свою сестру, тому щоразу, коли вона сиділа на місці й навіть не намагалась вставати це означало, що вона підвернула ногу й добряче. 

 Він пройшов крізь увесь дім, до кімнати, де жила Емма й знайшов ліки там, але на зворотньому шляху його перехопив хрещений

 -Ну як вона? Вже незабаром починаємо. 

 -З нею все буде добре,- сказав й заховав за спину спрей зі знеболювальним. 

 -Добре.

 На цьому їх розмова закінчилась. Чоловік обожнював усе контролювати. Вся його увага була переключена на підготовку, тому він навіть не помітив, що хлопець щось ховає за спиною. Нік трохи почекав поки хрещений батько відійде подалі й вже хотів чимдужче побігти до сестри, але зупинився й прислухався. Він почув, що а кухні гриміли кришками від каструль та звідти долинав дивовижний запах. З іншої частини дому було чутно голоси діджеїв. Хлопцю було все одно на бал та на його приготування. Він швидко побіг на перший поверх.