Розділ 35

Розділ 35

          Наступного дня я подзвонила Ярині і сповістила їй новину. Я тримала в таємниці історію з освідченням Арсена. Знала тільки мама. Не хотіла завчасно розповідати, адже й сама донедавна не розуміла, як мені бути. Тепер, коли я дала згоду, немає сенсу надалі приховувати той факт, що я невдовзі стану дружиною Савчука.

          Подруга, почувши мою розповідь у всіх подробицях, як стара заївша платівка на патефоні, раз у раз повторювала «це капець» та «офігіти». Та я сама, переказуючи всі нюанси, ловила себе на думці, що це дуже схоже на сценарій для кінострічки.

          Декілька днів потому до нас завітав Арсен з батьками. Все, як годиться – сватання, гостина. Поки мої майбутні свекор й свекруха обговорювали з татом і мамою витрати на забаву і кількість гостей, ми з нареченим сиділи мовчки. Арсен тримав мене за руку і ніжно погладжував її. Та варто було зайти мові про місце проведення весілля,  я заявила:

          - Розписуватися і гуляти весілля будемо в Городянці. Це не обговорюється.

          Мама Арсена хотіла заперечити, та він не дав їй сказати ні слова:

          - Так, саме в Городянці. Це вже вирішено.

          Розуміючи, що нас не переконати, обоє батьків розсміялися нашій впертості і продовжили емоційне спілкування між собою, не забуваючи періодично піднімати тост за майбутніх молодят. Аякже! Така подія! Весілля дітей! От тільки я не розділяла їхньої радості. Не могла дочекатися, поки вони поїдуть.

          Ні, не тому що його батьки мене дратували чи не подобались. Абсолютно ні. Мама й тато Арсена хороші люди, приємні і доброзичливі. Хоча ми й рідко бачилися, але саме такої думки я була про них.

          Саме підготовка до урочистої події  пригнічувала мене. Не було ейфорії і божевільних веселощів з криками «О, боже!!! Я виходжу заміж!!!». Метушні у виборі сукні, прикрас, взуття, фотографа, ресторану, кортежу. Апатія. Нуль емоцій. Байдужість до всього.

          В які кольори оформляти залу та й загалом усе, що стосувалося моєї участі в підготовці до урочистої події, вирішувала Ярина. Я поклала на неї ці обов’язки і полегшено зітхнула. Заглибилася з головою у роботу і практично відсторонилася від тих клопотів. Мені було, відверто кажучи, до лампочки. Складалося таке враження, що це не моє весілля, а сторонньої людини.

          З Арсеном ми дійшли згоди, що найкращий час для проведення святкування – літо. Тож коли прийшов липень, подали заяву до РАГСу. Залишилося дочекатися першої суботи серпня.

          Час йшов, а я все ще не обрала собі сукні. Мама з Яриною дивувалися з мого зволікання і за два тижня до дня «Ікс», ледве не копняками загнали до весільного салону. Прийшлося приміряти все, на що падав їх вибір. Драпіровані, пишні, з великими бантами, цілою купою мережива, сукні-тюльпани, з оголеними плечима, з рукавами-сіточками, в камінчиках і вишивкою… Сукні змінювали одна одну, і здавалося їм не буде ні кінця, ні краю. Це було справжнє білосніжне пекло. В голові паморочилося від тієї кількості блискіток і фатіну, у які мене терпляче впихали дівчата-консультанти.

          - Зорю, ну скажи хоча б щось! – втрачала самовладання Ярина, коли я звільнилася з полону енної сукні. – Я ж бачу, що щось не так. Правда, тьотя Люда?

          - Так, - кивнула мама, - Доню, це ж твоє весілля! А ти стоїш, як мумія! Обери, нарешті, собі вбрання!

          - Мені нічого з цього не подобається, - дівчата з салону невдоволено закотили очі. Звичайно, мене б також така клієнтка вже б дістала. – Вибачте, - звернулася я до них. - Я хочу просте плаття. Без мережива, не пишне і на тонких бретелях. Є у вас таке?

          За декілька хвилин я дивилася на себе в дзеркало і посміхалася. Це було саме те плаття, яке я хотіла. Без зайвих прикрас, рюш, сіточок і квіточок. Елегантний атлас струменився додолу, красиво лягаючи в широкі складки. Мама з подругою, побачивши мою реакцію,  радісно переглянулися.

          - Зупинимося на цьому, - промовила я і звернулася до працівниць салону: – Підберіть, будь ласка, звичайні сатинові туфлі-човники до нього і фату. Тільки прошу - без численних ярусів тканини чи кілометрової довжини. Чим простіше – тим краще.

          - Чудово! – вигукнула мама. Її обличчя сяяло від щастя. – Ви тут з Яринкою залишайтеся, а я побіжу до флориста. Замовляти весільний букет і квіти.

          - Не варто вигадувати щось хитромудре з моїм букетом, - я пройшла за ширму, щоб переодягнутися. – Я не хочу ніяких троянд чи з чого там їх компонують.

          - Скажи, які квіти ти хочеш, щоб були в букеті – і вони його зроблять, - щебетала мама.

          - Кали, - я вийшла до зали і присіла на диванчик, очікуючи поки мені принесуть взуття на примірку.