Розділ 33

Розділ 33

          Офігіти!

          До такого повороту подій я не була готова.

          Очі перестрибували з каблучки на обличчя Арсена, а я все мовчала, як загальмований лінивець.

          Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати. Навіть не знаю, що більше мене збентежило: несподіванка, яку влаштував Арсен, чи сам факт його освідчення. І що я маю з цим тепер робити?

          - Ем, - я намагалася підібрати слова, щоб не образити свого хлопця, - Ти неабияк здивував мене, - всміхнулася якомога чарівніше.

          - Я помітив, - він спостерігав за мною, не зводив погляду.

          - Ти чекаєш моєї відповіді? – я провела пальчиком по оксамитовій поверхні коробочки. Опустила очі, ще раз дивлячись на коштовність, що красиво лежала на білому шовку.

          - Та хотілось би її почути, - всміхнувся Арсен. Взяв бокал і залпом випив шампанське. Нервується. Ха, я також!

          - Арсен… - я зробила паузу, щоб зібратися з думками і обрати потрібні слова. Такі, щоб не образити його. – Мені надзвичайно приємно і я щиро радію, що ти освідчився мені. Та це трішки, ну, не трішки, а доволі неочікувано для мене.

          Хух, треба перевести подих. Я прочистила горло, намагаючись привести до тями неслухняного язика. Відчула, як по спині прокотилася крапелька поту. Чорт! От халепа з цим кільцем! Якось в мить повітря зробилося тягучим і дихати стало важкувато. Так, Зоряно. Зараз вирішується не тільки твоя подальша доля, але й Арсена. Зробила декілька ковтків ігристого.

          - Не те, що я не хочу виходити за тебе заміж. Просто у мене взагалі не виникало ні думки, ні бажання про шлюб. Якщо ти не вимагаєш від мене моментальної відповіді, я б хотіла подумати над твоєю пропозицією. Все ж таки для мене це серйозний і відповідальний крок. Тому мені потрібен час. Усвідомити, чи готова я до сімейного життя чи це для мене ще зарано.

          - Розумію, - здавалося, спокійно, мовив він, та що насправді коїться зараз в його душі? – Скільки часу тобі потрібно?

          - Я не знаю… - розгублено відповіла я, - Місяць для тебе не буде занадто довго?

          - Почекаю стільки, скільки ти скажеш.

          - Дякую, сонечко, - я взяла його руку і ніжно провела пальцями по долоні. – Ти, як ніхто, розумієш мене.

          - Ти маєш плани на Різдво?

          - Так, збиралася відвідати бабцю Тоню. А що?

          - Я дещо запланував для нас, - загадково мовив Арсен. – Не хочу казати наперед, що саме. Але привідкрию таємницю – це невеличка подорож. Романтичний уїк-енд на двох. Лишень ти і я.

          - Ти мене заінтригував, - я взяла пальцями кулон і почала возити ним по ланцюжку. – Ти хочеш, щоб я відмовилася від поїздки до села і відправилася невідомо куди з тобою?

          - Саме так, - розсміявся Арсен, - Шостого і сьомого побудеш з бабцьою, а восьме і дев’яте число проведемо разом. Як тобі такий варіант?

          - Підходить, - грайливо промуркотіла і послала хлопцю загадковий погляд. – Романтичний уїк-енд… Звучить багатообіцяюче.

          Чесно кажучи, мене мало хвилювало те, що Арсен запланував для нас. Ну, побудемо десь разом два дні. І що з того? Не це мене бентежило.

          Останні дні я тільки й думала над його пропозицією. Він хоче одружитися зі мною. Це логічно. Нормально. Так, в принципі, і відбувається у житті. Люди зустрічаються певний час, взнають одне одного, дехто починає жити разом, імітуючи шлюб, щоб ще більше притертися одне до одного. Та й ми у стосунках вже більше двох років. Йому вже тридцять, нормальний вік для створення сім’ї. Тому не дивно, що Арсен зважився на такий рішучий крок. З ним все зрозуміло. Але от зі мною…

          Мене гризли сумніви. І то конкретно. Потрібно нарешті зізнатися: я не горю бажанням створювати сім’ю. Жодної думки на цю тему до цього часу не з’являлося. Напевно, я якась неправильна. Інші дівчата мріють про пишну білу сукню, весілля, колечко на безіменному пальці. А я, прямо цілковита протилежність цьому усьому.

          А ще Ярослав. І мої почуття до нього. Можливо, саме вони відіграють головну роль в моєму небажанні виходити заміж за Арсена?

          Я вийняла зі шухляди коробочку з колечком, відкрила її і одягла каблучку на палець. Зоряна Савчук. Звучить. Або ж краще Зоряна Дроненко? Боже! Ну, чого так важко?!

          Опустила голову на руки і скрушно зітхнула. Потрібно щось вирішувати! Так не може тривати вічно! Мені надоїло тримати свої почуття до Ярослава на прив’язі. Вони, як колись ручний пес, поступово починають скаженіти і гризти свого господаря. Не можу я більше так! Потрібно виговоритись. Розповісти Ярославу. Раптом він також ще плекає почуття до мене? Що, як він відповість взаємністю на моє зізнання?