Розділ 32

Розділ 32

          Зима цього року почалася як ніколи – рівно за календарем. Рясний сніг вкрив землю в перших числах грудня. Сипав, не зупиняючись, три дні підряд. А потім вдарив мороз, закувавши все навколо в свої міцні лещата.

          Чим ближче йшло до кінця року, тим більше у мене з’являлося роботи. Посипалися замовлення на новорічну і Різдвяну тематику, і їх було дуже багато. Хтось змінював візуал сайту, хтось прикрашав крамниці, дехто підготовлювався до святкових корпоративів.

          Минуло пару тижнів з Ярининого весілля, а я ще й досі переймалася Ярославом. Мене млоїло, чого він так несподівано утік тоді. До того ж, ми жодного разу не здзвонилися, і це мовчання ще більше нагнітало, породжуючи погані думки.

          Якби там не було, але ми з ним не сварилися і до цього часу вважаємося друзями. Тож чого я маю чекати, доки він перший зателефонує? А ще сьогодні 19 грудня, день, коли всім дарують подарунки. Можна скористатися нагодою і завітати до Славка в гості.

          Дорогою я забігла у крамничку і придбала для нього подарунок. Довго ламати голову не прийшлось. Мені одразу спало на думку, чим саме порадувати Ярослава. Його квартира повністю була облаштована мною, тож я точно знала, чого там не вистачає.

          Від мого будинку до будинку Ярослава потрібно йти пішки двадцять хвилин. Або проїхати на автобусі три зупинки. Так вийшло, що потрібний мені магазин знаходився посередині маршруту. Тож я вирішила йти пішки. І незабаром пожалкувала. Змерзла капітально, поки дійшла до його дому. Ніс, як крижана бурулька, задубів, а шкіра на обличчі пекла вогнем. Мало того що сьогодні видався морозний день, так ще й всильний вітер пробирав до кісток.

          Піднімаючись ліфтом на десятий поверх, я мріяла лишень про одне: тільки б Славко був вдома! Поп’ю гарячого чаю у нього, відігріюся. А що раптом, він зараз з якоюсь дівчиною? Любляться і ніжаться в обіймах одне одного? Я аж скривилася. Моя психіка не готова побачити таку картину. Ця думка абсолютно не сподобалася мені. Блін, Зоряна, і чим ти думала? Зібралася і без попередження приперлася до нього!

          Я вийшла на сходову клітину і підійшла до дверей Славкової квартири. Причаїлася, щоб прислухатися. Тихо. Звуків пристрасного сексу не чутно. Та й розмов ніяких також. Може, дійсно немає вдома? Зараз побачу. Натиснула на кнопку дзвінка і зробила крок назад, очікуючи.

          За мить двері відчинилися і на порозі з’явився Ярослав. В спортивних штанах і футболці чорного кольору він мав класний вигляд, не дивлячись на заспане обличчя.

          - Зоря? – він явно здивувався моїй появі тут. – Привіт! Заходь, - відійшов, пропускаючи мене в квартиру.

          - Привіт, Славчику! Вибач, що потурбувала, - я почувала себе винною і ніяково. – Ем, давай я краще іншим разом зайду.

          - Ні, що ти! Взагалі добре, що розбудила, - він поглянув на годинник на руці. – Ого, вже майже друга! Роздягайся і проходь. Я зроблю нам кави.

          Я швиденько скинула пальто і чобітки, взяла пакет, який принесла з собою і пройшла за ним до кухні.

          - Майже до ранку сидів за ноутом, - Ярослав набрав води у електрочайник і натиснув кнопку. – Пишу зараз нову прогу для Андроїда і плюс доробляю ігруху,  реліз якої замовник запланував на Різдво. Не на наше, звичайно, католицьке. Днів залишилося обмаль, тож я працюю день і ніч.

          - Розумію, - всміхнулася я, - В самої ціла купа проектів. Всі, як з розуму посходили. Скоро очі на лоба полізуть.

          - Добре, що ти прийшла, - він насипав кави в чашки і поставив цукорницю на стіл. – Забув вже, коли останній раз з живою людиною спілкувався.

          Славко подивився на мене і лагідно усміхнувся. Тепло, щиро, ніжно. Люблю цю його усмішку. Який же він класний!

          - Кхм, - прочистила горло, - я тут з подаруночком.

          Він скинув брови у подиві.

          - Ну, сьогодні ж Миколая! Забув чи що?

          - Забув… - розгублено повторив Славко. - Їй богу, забув.

          - Буває, - я вийняла з кулька маленьку декоративну подушку бірюзового кольору, на якій був вишитий його знак зодіаку – Водолій. – Тримай, це тобі.

          - Зорясику, дякую, малесенька! – він підійшов і міцно обійняв мене, поцілував у щічку. Потім взяв подушку, провів долонею по м’якій тканині. – Гарненька яка! І така ніжна! Супер! Буду спати з нею, - усміхнувся.

          - Дійсно подобається чи брешеш? – я жартівливо примружилася, роблячи підозрілий вираз обличчя. – Мене не обдуриш!

          - Нічого я не брешу, - розсміявся Ярко, дивлячись на мою гримасу. – От візьми і поклади на ліжко, щоб цієї ж ночі вона була біля мене.