Розділ 31

Розділ 31

          Щоб не думати про Ярослава, останні три тижні я з головою занурилася у підготовку до Ярининого весілля. Майже щодня я їздила до неї у Івано-Франківськ, чому щиро тішився Арсен. Адже тепер ми могли бачитися частіше. Він прямо таки розквітнув, як тільки я завершила працювати з Славковою квартирою. А ще він радів, що я припинила спілкуватися з Дроненком. Хоча він намагався не виказувати своєї радості, але його поведінка сама за нього все говорила.

          Після новосілля я жодного разу не спілкувалася і не бачилася з Ярославом. Хоча й страждала від нашої вимушеної розлуки. Кожну ніч я уявляла його поруч, згадуючи м’які вуста і солодкий поцілунок. Від цих спогадів всередині все скручувалося в тугий клубок. Хотіла, бажала, мріяла про нього. Спала і бачила Славка у снах. Не знаю, чому він не наважувався зв’язатися зі мною? Але я не хотіла лізти в його стосунки і руйнувати їх. Для себе я вирішила: якщо я йому насправді потрібна, нехай покине Ольку (чому я неодмінно зрадію) і скаже мені про це. Колись свого часу я зробила свій вибір на його користь. Тепер настала його черга.

          Молодята вирішили організувати весілля у ресторані «Крістал», в якому колись працювала Ярина. Дякувати Владу, мене не залучили до оформлення святкової зали. Він вирішив замовити дизайнера, давши мені можливість бути з Яриною. Та попри все, стільки разів питалися моєї думки і радилися зі мною, що вкінці складалося враження, що особисто я все і зробила. Та не дивлячись ні на що, я жодного разу не образилася чи виказала свої претензії. Навпаки, я тішилася, що приймаю участь в організації найважливішого дня Ярини і Владислава.

          Закохані обрали біло-зелені кольори для свого весілля. Для мене та ще одної дружки були зшиті на замовлення вишукані вечірні сукні смарагдового кольору. Наречена мала неперевершений вигляд у білосніжній весільній сукні прямого крою, яка зав’язувалася на талії широкою атласною стрічкою того ж смарагдового кольору, що і моя сукня. Діадема, до якої прикріплювалася фата, притримувала гладко зачесане в акуратну зачіску чорне волосся та виблискувала коштовними камінням. Срібні сережки та кольє «Сваровскі» з смарагдами прикрашали Яринині вушка та шию. Біла хутряна пелерина прикривала і захищала від холоду її оголені плечі та руки. Влад поруч виглядав не менш ошатно у своєму темно-зеленому костюмі та чорній жилетці, поверх білосніжної сорочки, комірець якої тримав смарагдовий метелик замість краватки. Його густе русяве волосся стирчало в різні боки, від чого він мав дуже крутий вигляд.

          День весілля видався доволі холодним. Звичайна погода для кінця листопада. Ближче до обіду, коли весільний кортеж прямував до парку, щоб влаштувати закоханим фотосесію, почав пролітати перший цього року сніжок. Чарівна і казкова мить, яку запам’ятаєш навіть без послуг фотографа. Задоволені, але промерзлі до кісток, ми прибули в ресторан. Якраз за пів години до того часу, коли мали почати збиратися гості.

          Я очікувала появи Ярослава. Знала, що Ярина запросила його. Тож він має неодмінно бути тут. Поступово зала наповнювалася родичами та друзями наречених, але він все не з’являвся. Арсен приїхав рівно о п’ятій, як було написано на нашому запрошенні. Елегантний, в чорному смокінгу і білій сорочці, з темно-зеленою краваткою та акуратно зачесаним волоссям, він мав дуже привабливий вигляд. Я замилувалася своїм хлопцем, так, немов вперше побачила його. Привітав Влада з Яриною, подарував конверт. Я зачекала, поки мине вся офіційна церемонія, почепила на лацкан піджака бутоньєрку і всміхнулася до нього.

          - Привіт, - торкнулася вустами його губ, - ходімо, проведу тебе за твій столик.

          - Я маю ціле весілля сидіти окремо? – здивовано запитав Арсен. Ця новина помітно зіпсувала йому настрій.

          - Так, я маю бути поруч з Яриною, а ти, - ми підійшли до стола, що стояв неподалік від центрального, - будеш ось тут. Влаштовуйся, я мушу повернутися. Пізніше підійду.

          Швидко поцілувала і поспішила далі зустрічати гостей. А їх було не багато, не мало, сто двадцять чоловік. Звідки тільки їх набралася така кількість? Родичі, колеги, друзі. Йшли одне за одним, вишикувавшись в довгу чергу до молодят. Хтось дарував подарунки, а хтось, як ми з Арсеном, несли гроші в конверті. Я вже ледве стояла на ногах і мріяла лишень про одне: щоб потік гостей скінчився і нарешті зняти ці осточортілі шпильки! Ноги страшенно гуділи. Так кортіло перевзутися і присісти на омріяний стілець!

          І тут до зали увійшов Ярослав. Все, що щойно мене турбувало, вмить зникло. Та й взагалі, все довкола для мене перестало існувати. Він наближався до мене, а я не могла відвести погляду.

          Боже ж ти мій! Який він сексуальний! Просто ходяча спокуса, чорти б його побрали! В костюмі кольору грозової хмари і чорній сорочці він просто приголомшив мене своїм виглядом! Ярослав все наближався, а я як дурочка, витріщалася на нього.

          - Вітаю, друзі! – підійшов до молодят, обійнявся з ними по-черзі, подарував шикарний букет червоних троянд, вручив конверт. – Гадаю, вам вже і без мене набажали діточок, як на небі зірочок, - всі розсміялися, а Ярина з Владом закивали ствердно головами. - Не буду багатослівним, просто скажу: цінуйте одне одного і тримайте своє щастя міцно.