Розділ 30

Розділ 30

          Арсен відсторонився і зазирнув мені у очі. Погляд його був стривожений.

          - Ти хочеш розірвати зі мною стосунки? – спитався він.

          - Ні, - не зводячи з нього погляду, відповіла я. – Просто… Арсен, я не хочу виясняти стосунки і вислуховувати дурниці від тебе. Давай тут і зараз поставимо всі крапки над «і».

          Я склала руки на грудях. Дивилась на його красиве обличчя, яке за весь час наших стосунків стало для мене рідним, на чорні очі, що були сповнені коханням до мене. І розуміла, якщо я зараз не викореню перші паростки безглуздих підозр в моїй невірності і дам хід його ревнощам, далі буде ще гірше.

          - Послухай, Ярослав – мій колишній хлопець. І головне в цьому реченні слово «колишній»! Зраджувати з ним, будучи з тобою, я не збираюся. Ні з ним, ні з кимось іншим! Це перше. Друге. Він мій друг. І як би тобі цього не хотілося, я буду з ним спілкуватися. Якщо ти не припиниш йти на поводу у ревнощів, я припиню наші стосунки. Я ясно висловилася? Бути з людиною, яка мені не довіряє я не збираюся. Ми дорослі люди і повинні вміти контролювати власні емоції. Тим більше, що поводів для ревнощів я не давала!

          Я замовкла, чекаючи на його репліку.

          - Вибач, я дійсно втратив самоконтроль. Накрутив себе. – Арсен запхав руки в кишені джинсів. Відвів на мить голову в бік, потім знову подивився на мене. - Так, я ревную тебе до нього. Ми не щодня разом і наша розлука вбиває мене. Адже я хочу бути поруч з тобою більше часу, ніж декілька годин на тиждень.

          Підійшов до мене ближче і взяв за плечі.

          - Я довіряю тобі, не сумнівайся у цьому. Не тільки довіряю, але й безмежно кохаю, - його руки ковзнули догори, долоні погладжували волосся.

          За мить він накрив мої вуста поцілунком, підтверджуючи щирість своїх слів. Правдивим, вірним, доказовим.

          - Що ж, - Арсен зробив невелику паузу, - Якщо ти й надалі будеш спілкуватися з Ярославом, чесно кажу, від радощів я не стрибатиму. Але готовий миритися з цим тільки заради тебе.

          - Дякую, сонечко, - прошепотіла я і обвила його руками за шию, - Рада, що ми порозумілися.

          - Тепер, коли ми все прояснили, давай повернемося і з’їмо наші піці? – Арсен обійняв мене за талію і чарівно всміхнувся.

          - Із задоволенням, - поцілувала я його. – Думаю, вони вже нас чекають.

          Ремонтні роботи у квартирі Славка йшли повним ходом. Електрики, сантехніки, плиточники, муляри-штукатури та інші майстри трудилися з ранку до ночі. Поступово тут з’являлись такі звичні предмети побуту, як підлога, двері, освітлення, розетки і вимикачі. Ванна кімната і санвузол були зроблені першими. Потім дійшла черга кухні, двох кімнат, коридору та лоджії. Через три місяці кропіткої праці вся брудна робота залишилася позаду. Зосталося тепер облаштувати все меблями і зробити тут, як хотів Ярослав, затишну домівку.

          Практично весь час я з Ярославом проводила разом. Майже щодня ми їздили по магазинам, то у пошуках матеріалів, то шукаючі відповідні меблів, які б підходили до загального інтер’єру. Не тільки в Городянці, але й не одноразово бували в Івано-Франківську. Підбирали тюлі, гардини, килими, світильники, покривала, різноманітну техніку і інші дрібнички домашнього вжитку. Жодна поїздка не була безтолковою. Ми завжди поверталися з обновкою.

          І все б було доволі чудово, якби не одне «але». Посеред липня ми черговий раз вибралися з ним до Івано-Франківська. Дорогою Ярослав вирішив заїхати до агентства нерухомості, через яке оформлював купівлю квартири, щоб забрати якійсь документи. Не встигли ми зайти у офіс, як до нього підлетіла дівчина, всміхаючись на весь рот.

          - Славуня, привіт! – промуркотіла вона і обвила хлопця руками.

          Славуня?! Не зрозуміла, що ця мадмуазелька собі дозволяє? Я спантеличено поглянула на Ярослава.

          - Привіт, - знітився він. – Зорянко, знайомся, Оля – моя дівчина, - поглянув на дівчину і сказав: - Олічка, це – Зоряна, моя подруга. Навіть не так. Найкращий друг, якщо можна так висловитися відносно дівчини.

          Що, що?! Дівчина?! Подив змішався зі злістю, плюс ще й ревнощі додали своїх кольок. В цю мить я відчувала себе так, наче хтось вдарив мене кулаком під дих. Я стояла і кліпала очима, як німе теля. Стиснула кулаки, щоб не врізати їм обом по мордам. Зрозуміла, що варто щось сказати чи відреагувати, а не стояти як пеньок. Зчепила зуби і зробила на обличчі щось схоже на усмішку.

          - Приємно познайомитися, - якомога привітніше мовила я, обзираючи Славкову пасію. Чорта з два мені було приємно!

          Що сказати, у мого колишнього присутній смак на дівчат. Оля була ефектна брюнетка, з довгим чорним волоссям, яскравим макіяжем та довгими нарощеними віями. Висока на зріст, худа і з бюстом третього розміру.  Куди мені до такої фіфи! Викапана інстамодель. Не здивуюся, якщо її Інстаграм переповнений самими фотками її голої дупи!