Розділ 29

Розділ 29

          - Вирішив наді мною попрікалуватися? – я вперла руки в боки і злісно зиркнула на нього. – Не смішно!

          - Та я і не жартую, - спокійно мовив Ярослав. – Це моя квартира і мені потрібні твої послуги дизайнера, щоб все тут облаштувати.

          - Серйозно? – здивувалася і змінила гнів на милість. – Несподівано. І що ти хочеш, щоб я зробила? – мовила я і пішла обзирати порожнє помешкання.

          - Все, - я різко обернулася на його репліку. – Все, що потрібно, щоб ця коробка перетворилася на затишну домівку.

          - Тобто, не тільки підібрати і спланувати розташування меблів, а повністю облаштувати її?

          - Так, - Ярослав пройшов у отвір, який слугував входом у сусідню кімнату. – Двері, підлога, стіни. Коротше, все, чого тут немає обиратимеш ти.

          - Та тут нічого немає! – розвела руки в повітрі, - Самі лишень вхідні двері!

          - От, от, - всміхнувся Славко. – Повно роботи!

          - Чого сам все не підбереш? По своєму смаку?

          - Я краще на твій покладуся, - він схрестив руки на грудях. -  Ти ж все-таки професіонал у цій справі.

          - Ой, не підлизуйся, - я закотила очі і всміхнулася. – Скільки у мене часу?

          - Ну, я б хотів як найскоріше. Набридло жити з батьками. Настільки звик до самостійності і до окремого проживання, що не можу дочекатися, коли з’їду від них. Встигнеш до жовтня?

          - Ти слабий на голову чи прикидаєшся ним? – обурилася я. – Зараз червень, тобто ти пропонуєш мені за чотири місяці довести до пуття оце? Ні, - захитала головою, - Навряд чи. Хіба…

          - Що? – його очі заблищали від цікавості.

          - Хіба ти будеш приймати активну участь і допомагати мені. Возитимеш по магазинам, обирати ті чи інші предмети інтер’єру. Будеш моєю правою рукою. Що скажеш?

          - Годиться, - радісно мовив мій замовник. – Ну, то що? Це означає, що ти погодилася?

          - Можна сказати, що так. Тільки не впевнена, що ми встигнемо до жовтня.

          - Головне, щоб не затягувалося. Бригада майстрів вже чекає, так що можна вже хоч сьогодні їхати за підлогою у кімнати чи плиткою у санвузол.

          - Еее, притримай коней! Куда спішішь в такой жара, дарагой?

          Ярослав голосно розсміявся, почувши мій вдавано-грузинський акцент. Його сміх луною прокотився по стінам порожньої квартири.

          - Для початку мені потрібен план квартири, щоб перенести його у графічний редактор. Потім я зроблю декілька макетів, а ти визначишся, який тобі до вподоби. Аж потім будемо робити набіги на будівельні магазини.

          - Ого, як все складно, - вражено мовив Ярко. – Ну, добре. Тоді завтра я заїду до тебе, привезу документи.

          - Домовились. Піду тепер огляну приміщення. Треба ж знати, з чим я працюватиму.

          На Ярославовому обличчі бракувало тільки слова на чолі «щасливий». Радісний, з усмішкою на вустах, він був схожим на маленьке слоненятко. Славко ходив за мною, розповідаючи різні технічні нюанси, які мене цікавили по конструкції будівлі і самої квартири в цілому.

          Увечері я сиділа за ноутбуком, працюючи над новим проектом. З великим ентузіазмом я взялася за роботу. Відчуваючи радісне піднесення, я тихенько мугикала під ніс якусь мелодію. Я завжди так робила, коли значною мірою зацікавлювалася замовленням. А квартира Славка була саме з таких.

          - Зорянко, ти ще не лягаєш? – мама зазирнула до моєї кімнати.

          - Ні, - відповіла я і відвела очі від екрану. – Ще ні.

          - Друга година, а ти ще працюєш, - скрушно захитала головою родителька.

          Я вийняла з рота олівець, який жувала зубами і зробила декілька креслень на папері.

          - Дороблю тут одну штуку і вже лягаю. Не хвилюйся. Іди спи.

          - На добраніч, доню, - промовила мама і прикрила двері.

           У мене завжди так. Варто з’явитися інтересу – я буду сидіти допізна, доки не зроблю те, що запланую.

          За годину, втомлена, але задоволена собою, я пірнула у м’яку постіль і замружила очі. Я відчувала незвичне радісне піднесення. Так, наче нарешті отримала те, на що довго чекала. Сукню, про яку мрієш чи авто, на яке не один місяць відкладаєш гроші.