Розділ 28

Розділ 28

           Серцю не накажеш. Істина, відома з прачасів. У цих трьох словах відчувається біль і відчай тих, хто намагався заспокоїти себе цим висловом. Чи, можливо, навпаки, підбадьорити. Не одноразово людські вуста промовляли його. Як і те, що час лікує. Не знаю, кому як, але мені не ставало легше.

          Зустріч з Ярославом розбурхала кохання, яке я давно заштурхала глибоко в душу, прикриваючись здоровим глуздом та стосунками з Арсеном. Воно дрімало десь у затінку серця, час від часу підводячи голову, щоб переконатися у своїй непотрібності. Ледь-ледь дихало, жевріло як останній світлячок перед літнім світанком.

          Арсен як і був у моєму житті останні роки, так і в ньому залишився. На превеликий жаль, тільки у житті. Господарем мого серця був Ярослав. І наша зустріч підтвердила це. Вечорами я згадувала ту випадкову зустріч зі Славком. Знову і знову прокручуючи її в пам’яті, як улюблений фільм. Декілька днів поспіль я бачила його у снах, тішилася нічною ілюзією романтичних стосунків. Шкода, що все те, чим рясніли мої сновидіння, зникало з пробудженням.

          Час від часу ми випадково стикалися з Ярославом на вулицях. Декілька хвилин розмовляли ні про що та й розходилися кожний у свій бік. За останні пів року відбулося декілька таких зустрічей. На жаль, це все, чим я могла себе тішити.

          Святкування Нового 2018 року могло б бути таким самим нудним, як і всі попередні, якби не одне «але». Я відзначала його із своїми батьками, Арсен – зі своїми. Я відмовилася залишити батьків самих і поїхати у Франківськ, а він не міг – працював. Настрій був на рівні плінтусу, навіть бажання загадувати не хотілося. Рівно о півночі, як тільки пролунав перший удар курантів, пролунав дзвінок з незнайомого номеру.

          - З прийдешнім Новим Роком, Зорясику! – приємний голос Ярослава прозвучав у динаміку, від чого моє лице вмить осяйнула усмішка. – Швиденько загадуй бажання!

          «Хочу бути з тобою!» - пронеслося у моїй голові. Бажання вигулькнуло з підсвідомості і так голосно заволало, що на мить здалося, що я промовила це вголос. Я схопила бокал і в секунду влила весь його вміст у рот, щоб дійсно не проговоритися.

           - Встигла? – почула на тому кінці.

          - Угу, - ковтнула і полегшено зітхнула. Не бовкнула лишнього. – А ти?

          - І я також, - радісний голос Славка додавав й мені хорошого настрою. – Вітаю ще раз з Новим Роком!

          Того вечора ми довго висіли на телефоні. Саме тоді ми вперше розмовляли вільно і невимушено. Так, наче ніколи не розлучалися. Жартували, сміялися, згадували якійсь події з минулого. Як два добрих друга, дружба яких триває вже не перший рік.

          Наші стосунки змінили статус і вийшли на інакший рівень. Тепер нас поєднувала така собі дружба на фоні прихованої закоханості. Принаймні, саме так я себе і поводила. Намагалася дружити зі своїм колишнім коханим, щоб хоч якось бути поруч з ним. Вдень я ховала свої почуття за маскою дружби, а вночі помирала від бажання опинитися в його обіймах.

          На мою радість Славко не заводив серйозних стосунків з дівчатами. Так, десь колись розважався, задовольняючи природні потреби. На мої питання, чому він не знайде собі дівчину для постійних стосунків, завжди віджартовувся, що шукає когось схожого на мене. Мені це лестило й водночас краяло серце. Він ніяк не показував своєї зацікавленості до мене, не намагався перейти межу. Я не раз задавалася питанням, чи бува, мої стосунки з Арсеном спиняють його? Не раз в мою голову закрадалася думка про те, що варто припинити мордувати і себе, і Арсена. Дати свободу нам обом, зробити відчайдушний крок і розірвати з ним стосунки. Та я не була впевнена у почуттях Ярослава. Мені не вистачало сміливості розпочати розмову по душам ні з ним, ні з Арсеном.

          В такому сумбурі пройшло пів року. Літо знову оселилося в Городянці, зробивши її нестримно жаркою та задушливою. Я все так само працювала через сайт, досі не маючи жодного живого клієнта за межами всесвітньої павутини.

          Якось серед тижня до мене зателефонував невідомий номер. Гадаючи, що це може бути новий клієнт, я без задньої думки відповіла.

          - Слухаю, - серйозно промовила я.

          - Ого, як офіційно, - впізнати голос Славка не склало жодних труднощів.

          - О, привіт, - я вмить змінила інтонацію на більш люб’язну. – Думала, що це черговий замовник. А ти чого з іншого номера телефонуєш?

          - Купив сьогодні, потрібен для дзвінків закордон. На ньому тариф вигідніший. А стосовно замовника ти не помилилась, - відповів він, чим неабияк мене здивував.

          - Не зрозуміла, - від його слів я розгубилась.

          - Маю для тебе пропозицію, - спокійно мовив Ярослав. – Зможеш зустрітися зі мною ближче до вечора? Приблизно о сьомій. При зустрічі розповім всі подробиці. Що скажеш?