Розділ 27

Розділ 27

          - Яка несподівана зустріч! – він усміхнувся саме тією чарівною посмішкою, яку я колись обожнювала.

          - Так, - дещо розгублено погодилася я. – Давно не бачилися.

          Ми стояли і дивились на наші постаті у дзеркальному склі на вікнах. Ярослав був злочинно близько поруч зі мною. Його незмінний терпкий запах парфумів знову дражнив мене своїм ароматом. Серце гулко відбивалося у скронях. Перехожі сновигали позаду нас, йдучи з одного боку в інший. А ми все стояли і дивилися на себе, наче зі сторони.

          «З нас могла б бути чудова пара», - дивлячись, як ми пасуємо одне одному, подумала я.

          – До речі, чудові босоніжки! – перший заговорив Ярослав. Зробив крок назад і подивився униз. - Дуже гарно дивляться на нозі. Та й ще твого улюбленого кольору.

          - Так, дякую, - я також нахилилася, щоб подивитися на взуття. Немов воно щойно опинилися на ногах і я вперше його побачила.

          - Що скажеш на рахунок кави? Тут є кав’ярня всередині, - Ярослав показав рукою в бік супермаркету.

          - Можна. Я ще не встигла її сьогодні випити.

          - Супер! – вигукнув хлопець і всміхнувся на всі зуби.

          Приміщення кав’ярні виявилося доволі крихітним. За скляним фасадом розміщувалися два круглих столика обабіч вхідних дверей та й невеличкий прилавок, на якому розмістився апарат для приготування кави. На задній стіні розміщувалися полички з різноманітними сортами кави та чаю. Це була швидше крамничка, аніж кава-кафе.

          Ярослав замовив нам два амерікано, не забувши про молоко для моєї кави. Я підвела брови у здивуванні, але змовчала. Приємно, що він досі пам’ятає мої уподобання.

          - Присядемо тут чи вийдемо на вулицю? – Славко передав мені паперовий стаканчик.

          - Та без різниці, - стинула плечима, - Можна й тут.

          - Ну, розказуй, що ти? Як? – почав він допитуватися, як тільки ми присіли.

          - Та нічого цікавого. Закінчила універ, якраз тільки сьогодні приїхала.

          - Впевнений, що з відзнакою.

          Я лишень мовчки усміхнулась. Кивнула і зробила омріяний ковток ароматного напою. Кава мала чудовий смак. З легким натяком на гіркоту, трішки солодка і м’яка за рахунок молока. Зробила ще декілька ковтків, задоволено смакуючи насолоду.

          - Молодець! Я не сумнівався у цьому! А що з роботою?

          Пф! Не сумнівається він! З якого дива?

          - Щоб офіційно, то я безробітна, - мовила я і всміхнулася самими кутиками губ. – Але працюю в Інтернеті, приймаю замовлення з сайту, де працюють такі ж фрілансери, як і я.

          - До речі, я бачив, одну з твоїх робіт, - Славко приклав стакан до рота і зробив ковток.

          - Справді? І що саме?

          - Яринину кав’ярню. Вона просто фантастична!

          - Ой, скажеш таке, - зніяковіло мовила я, але його похвала потішила моє самолюбство. – Зробила від душі, як роблю всі решта своїх проектів. Інакше не вмію. Тільки так.

          Я відпила ще кави. Відкинулася на спинку стільця і поглянула на Дроненка. Пройшов час, а він все так само красунчик, як і раніше. Дещо змінив стрижку та й повісив на шию цяцьки, яких не було, коли ми зустрічалися. Срібний ланцюжок та чорний шнурок з підвісом, що ховався за сорочкою. Цікаво, яким саме?

          - А ти? Давно приїхав? – не знаю, навіщо я спитала його про те, що й сама давно знаю.

          - Ще в січні. Вже як пів року вдома.

          - Тимчасово приїхав?

          - Ні, я більше не збираюся нікуди їхати. Досить з мене заробітків.

          Він поглянув на мене. В його сірих очах застиг смуток. Чи жаліє він про те, що втратив мене? Що проміняв мене на гроші, заради яких розірвав стосунки? Чи отримав він бажане за ці роки, що він був закордоном? Чи досяг успіхів у кар’єрі чи бізнесі? Питання спливали одне за одним у моїй голові. Та я не наважилася озвучити жодне з них.

          - Будеш тепер тут?

          Славко кивнув і хотів щось відповісти, та нашу розмову перервала мелодія мого смартфону. Я поспіхом вийняла його із сумочки. Отакої! Арсен! Ну, чому так не вчасно?!

          - Вибач, я відповім, - розгублено мовила і провела пальцем по екрані. – Алло!