Розділ 25

Розділ 25

          - Як приїхав?! Сюди?! – голосно вигукнула я, аж подруга смикнула мене за руку.

          - Тихіше! Чого волаєш? – прошипіла вона і поглянула, чи немає Арсена на горизонті. – Ні, в Городянку. Повернувся нарешті.

          Від її слів серце ледь з грудей не вискочило. Руки пройняло тремтіння, здавалося, що приміщення кав’ярні стрімко зменшується в розмірі. Перед очима кружляли обличчя гостей, яскраво мерехтіло світло, музика гулко відлунювала у вухах. Голова пішла обертом, дихання давалося вкрай важко.

          - Ось, дівчатка, тримайте, - Арсен простягнув мені бокал та поглянувши на мене, занепокоєно запитав: - Сонце, що з тобою? Ти зблідла.

          - Мені щось не добре, - ледве вимовила я. – Піду подихаю свіжим повітрям.

          Я розвернулася і попрямувала до виходу, залишаючи позаду подругу і спантеличеного хлопця. Захопила з вішака пальто і накинувши його на плечі, вийшла з кав’ярні. Вулиця мерехтіла сніжним блиском, підсвічена жовтявим світлом нічних ліхтарів. З чорного небосхила неквапливо опускалися дрібні сніжинки на й так засніжені вулички й будинки. Перехожих о цій порі практично не було. Лишень автомобілі сновигали дорогами, створюючи шум в майже сонному місті. Декілька ковтків січневого морозу наситили мозок киснем і мені полегшало. Тремтіння минулося і голова припинила йти обертом. Але в думках бемкала настирно одна й та ж фраза: Ярослав повернувся. За спиною почувся звук дверей, що зачинилися. Я обернулася і побачила Арсена.

          - Що Ярина тобі нагородила?! – на обличчі хлопця жили ходили від люті. – Я бачив, як вона шепотіла щось тобі.

          - Нічого особливого, - я важко зітхнула.

          - Піду з нею поговорю! – різко мовив хлопець і розвернувся, щоб піти.

          Блін! Не вистачало мені ще розборок між подругою і хлопцем! Їхні стосунки й так бажають кращого, тож якщо він почне допитувати її, сварка неминуча.

          - Облиш її, - я схопила його за рукав. – До чого тут Ярина? Поглянь яка тіснява всередині, скільки народу зібралося в такому маленькому приміщенні! Та й в останні тижні я мало спала. Шампанське плюс хронічна втома – і маємо результат.

          Він прискіпливо поглянув на мене.

          - Не хвилюйся, - я погладила його по щетинястій щоці. – Мені вже краще. Подихала свіжим повітрям і все минулося.

          Його погляд потеплішав і в чорних очах з’явилася ніжність. Арсен пригорнув мене до себе і міцно притис. Я схилила голову йому на плече і полегшено зітхнула. Мені вдалося вгамувати його запальний характер.

         - Слухай, - він опустив голову, щоб краще бачити моє обличчя. – А може ти вагітна?

         Його слова настільки шокували мене, що я не могла вимовити і слова.

          - Еммм, ні, - дещо оговтавшись, відказала я. – Цей варіант однозначно відпадає.

          - Шкода, - зітхнув хлопець, чим ще більше мене здивував.

          Ми ніколи не розмовляли на тему дітей. У свої неповних двадцять два роки я й думки не допускала про вагітність. Тому його слова викликали моє глибоке здивування. Та й не помічала у Арсені захопленість малюками. В нашому колі спілкування не було жодної сімейної пари з маленькими дітками і немовлят ми могли бачили лишень у фільмах чи на вулицях.

          Я звільнилася від його обійм і стала навпроти нього. Пильно дивлячись на свого хлопця, я намагалася збагнути щойно почуте.

          - Твої слова, м’яко кажучи, здивували, - мовила я. – Ти хочеш дітей?

          - Замислююсь останнім часом над цим, - Арсен вийняв з кишені пачку цигарок і підкурив одну. – Чим ближче до тридцятки, тим частіше лапаю себе на думці, що не хочу бути старим татом.

          Отакої! Оце так видався у мене вечір! Суцільні несподіванки! Спочатку Ярина ошелешила новиною про повернення Ярослава. Тепер Арсен приголомшив відвертістю про своє бажання мати дітей. Капець!

          Спостерігаючи, як він випускає тютюновий дим, я намагалася опанувати свої думки. Можливо, Арсен мав рацію. Адже за декілька місяців йому виповниться двадцять вісім. Цілком нормальні думки для його віку. Але я не готова ще до таких стосунків. Тобто, до сімейного життя. Підгузники, пелюшки, постійний плач дитини. Я навіть уявляти не маю бажання, як це. Не те, щоб жити так.

          - Зорянко, - перервав скажений табун мої думок Арсен. Він викинув недопалок у смітник і наблизився впритул. – Не переймайся, я ні на чому не наполягаю. Просто поділився з тобою власними думками.

          - Дякую, що не поставив мене перед фактом, - всміхнулася я. – Я ще не готова ні до сімейного життя, ні тим більше стати матір’ю.