Розділ 19

Розділ 19

          Зранку мене розбудили не тендітні поцілунки Славка, а сонячні промені, що безжально світили мені прямісінько в очі. Ховаючись від сліпучого світла, я натягнула ковдру на голову і перевернулася на інший бік. Та сон вже відійшов і ще трішки поніжившись в постелі, я сіла на ліжку. Ярослава не було. Маленький простір будиночка наповнювало сонячне сяйво, що лилося з панорамних вікон. Вчора мені було не до того, як облаштована кімната, настільки вимучила мене дорога. Сьогодні ж я з цікавістю роздивлялася нехитрі обстановку і меблі, які наповнювали приміщення.

          Двоспальне ліжко, обабіч дві тумбочки, невеличкий телевізор, що стояв на комоді, праворуч – диван з журнальним столиком, ліворуч – кухонна зона, поруч з якою двері до вбиральні. Бідненько, але найцінніше, що тут було – величезні вікна, що виконували функцію однієї зі стін. Прямісінько навпроти ліжка відкривався приголомшливий вид на море. Я задоволено всміхнулася. Прокидатися й одразу бачити море – це неймовірне щастя. Особливо, для такої містянки, як я.

          Швиденько прийнявши душ, я попрямувала в сусідній будиночок, де оселилися Яринка з Владом. Я постукала та мені ніхто не відповів. Постукала вдруге – трішки голосніше і наполегливіше. Тиша. Що за чорт? Де вони всі?

          Пройшла в бік заїзду, в пошуках Владового автомобіля. На тому місці, де він вчора його залишив, було порожньо. Не зрозуміла…

          Мене роздирала цікавість і гризло занепокоєння. Причому друге відчувалося сильніше. Куди подалися мої друзі з самого ранку? Ще й залишивши мене саму! Я вирішила ще раз постукати в двері Ярини. Цього разу доволі сильно.

          - Ти чого тарабаниш? – двері відчинилися і за ними з’явилася невдоволена Ярина. Вона була сонна і заспана.

          - Капець! Я думала, що ви мене тут саму залишили!

          Я зайшла до будиночка і подумки відмітила, що зсередини він нічим не відрізняється від того, де оселились ми з Ярославом. Ніякої фантазії в облаштуванні!

          - Влад з Ярком погнали на закупи до міста. Тебе вирішили не будити, – мовила дівчина і плюхнулася на ліжко, знову зариваючись в ковдру.

          - Вибач, не знала, що ти спиш, – мовила я, лягаючи поруч з нею. – Не виспалась?

          - Нєєєєє, – протягнула вона, позіхаючи. – Влад ще той жеребчик! Тільки під ранок заснули. Вимотав мене, страшне!

          Солодко потягнувшись, вона всміхнулася.

          - Хочу кави, – мовила сонно, – Зараз хлопці приїдуть, привезуть. А поки їх немає, прийму душ.

          Невдовзі з’явилися наші добувачі харчів. Після смачної кави і легкого сніданку, було вирішено піти на пляж.

          Море, лагідне і ніжне, зустріло мене теплими водами. Воно ласкаво шепотіло, наче раділо знайомству. Це наше перше з ним побачення. Легкі хвилі пестили, легенько штурхали, наче зачіпалися, фліртували зі мною. Ноги провалювалися в м’яке дно, дрібні піщинки просочувались крізь пальці, лоскочучи шкіру. Я відпливла декілька метрів і лягла на спину, віддавши себе морю. Воно тримало мене і тихенько гойдало на хвилях, як мама колише своє новонароджене малятко на руках. Уявивши себе морською зіркою, розвела в сторони руки і ноги. Повний релакс і спокій.

          - Ой, блін! – викрикнула я і ледь не пішла під воду. – Ай, як боляче!

          Щиколотку обдав різкий біль. Я щодуху відпливла від того місця, озирнулася. Що воно було? За мить поруч мене пропливла желеподібна субстанція у формі тарілки. Медуза! Фу, ти! А щоб тобі! Треба вилазити на беріг. Сильний біль і несамовита сверблячка ще й досі турбували ногу.

          - Що трапилося? – Ярослав брів у воді мені на зустріч.

          - Медуза вжалила, – сказала я. – Пече, зараза!

          - Ходи до мене, – з цими словами він підхопив мене на руки і попрямував на беріг.

          Заради безпеки було вирішено звернутися в найближчий медзаклад. Мені обробили рану, дали препарат від алергії і заспокійливого та відпустили. Лікар порадив побути у спокою, тож по поверненню в будиночок, я завалилася в ліжко. Від ліків мене потягнуло на сон і через деякий час я відключилася.

          Шалений голод змусив мене прокинутися. В будинку, крім мене, нікого не було. Я встала з ліжка, і помітила, що біль в нозі щез. Задоволено всміхнувшись, я вийшла на двір. Прохолодний вітерець з моря зачепив декілька прядок і побавившись ними декілька секунд, полетів далі. Вечоріло. Сонце збиралося за декілька годин полишити небосхил. Воно вже не палило з притаманною йому силою липневого дня, а ласкаво пестило своїм теплом.

          - Зорю!

          Я обернулася на голос Ярослава. Він лежав у гамаку, поруч за столиком сиділи Ярина з Владом. Вони махали мені, закликаючи підійти.