Розділ 18

Розділ 18

          Після чудових зимових канікул в Городянці, я повернулася до Києва. Мої стосунки з Ярославом набули нових фарб і статусу. Дорослі утіхи і любощі, які були невідомими для нас в шкільні роки, додали яскравих барв і шалених відчуттів. Славко виявився палким коханцем. Він відчував мене на інтуїтивному рівні, розумів без слів. Мене не полишало враження, що ми дві половинки одного цілого. Навіть розлука йшла нам на користь. Ми шалено сумували одне за одним, і коли приходив момент зустрічі – нам зносило дах від емоцій. Ми вибухали все новими і новими почуттями, кохалися, ніжились, плекали і оберігали одне одного.

          Здавалося, я виблискую щастям яскравіше будь-якої зірки, коли поруч зі мною був Славко. Нам було комфортно будь-де, будь-як і будь-коли. Годинами могли лежати у ліжку і мовчати, не обмовившись навіть словом. Насолоджувалися присутністю одне одного, торкаючись лишень кінчиками пальців. Ми задихалися від знемоги, виснажені любовними іграми, та все було мало. Ковток за ковтком, упивались пристрастю, але спрага не проходила. І ми знову мордували наші тіла солодкими тортурами,  намагаючись надолужити час, втрачений в довгій розлуці.

          Святкували День Усіх Закоханих у Києві. Славко, як і обіцяв, приїхав до мене у гості. Прийшлося домовлятися з черговою вахтеркою про його перебування в гуртожитку. Інакше  вона б заявила про порушення у деканат, а мені не потрібні були проблеми. Нам прийшлося тулитися на моєму вузенькому ліжку. Навіть дрібні незручності не змогли перекреслити чарівність цієї ночі. Я так чекала на коханого, мріяла відчути його тепло, гарячий подих, тендітні поцілунки. Два дні промайнули швидше, ніж я очікувала. Потім знову розлука, і знову не менш гаряча зустріч, цього разу на Восьме березня. Великодні канікули було вирішено провести у Львові. Чотири дні разом!

          Львів. Вихор шалених емоцій і нескінченний потік вражень. Моє кохання з першого погляду. Старовинні вулички, будинки, храми оточували з усіх сторін, гостинно запрошуючи познайомитися. Місто ароматної кави і спокусливого шоколаду. Чарівне місто Лева, в якому поєдналися солодкі ласощі кондитерських і такі ж солодкі поцілунки Ярослава, запаморочливі види з Високого замку та палки любощі до паморок. Єдине, про що я шкодувала – що проведу тут усього декілька днів.

          Квіти у вазочках, заквітлі горщики на перилах балконів та огорож кав’ярень, квітчасті кущі і трава, дерева і клумби. Весна буяла на кожному кроці, як і в мені цвіла любов. Закохане серце завмирало від кожного дотику Ярослава, кожного його поцілунку. Ми оселилися у Славкового друга, який люб’язно дозволив нам усамітнитися в його квартирі. Старий австрійський будинок пережив не одного мешканця, які оселялися в ньому з моменту забудівлі. За великими вікнами виднівся затишний дворик і вузький провулок з виходом на шумну проїжджу частину. Старовинна атмосфера, якою був просякнутий кожний куточок цієї будівлі,  навіювала думки про аристократію і вельмож. Дивно, та навіть у дощ я посміхалася і почувалася щасливою в цьому українському Парижі.

          За ці кілька днів у казковому місті, мені вдалося забути про буденність і просто насолоджуватися життям. В останній день мого перебування у Львові, ми піднялися на оглядовий майданчик Високого Замку і довго насолоджувалися видом стародавнього міста. Вже давно стемніло, небо залилося пурпурово-графітовою фарбою вечора, а ми все ще стояли в обіймах одне одного і не мали бажання тривожити цей момент.

          - Я кохаю тебе, – прошепотів Ярослав і руки ще міцніше обхопили мене.

          - І я, – промовила я, цілуючи його вуста, – кохаю тебе.

          Львів залишив у моєму серці яскраві враження і найкращі спогади. На огорожі Високого Замку зостався прикріплений нами замочок, як символ міцного кохання.

          Остання розлука з Ярославом виявилася найдовшою. Вона далася мені нестерпно важко. Ми мусили терпіти майже два місяці самотності. Хоча ми і спілкувалися Вайбером й розмовляли телефоном. Дні тягнулися жувальною гумкою, яка давно втратила солодкість і залишився неприємний смак гуми.

          Прийшов жаркий червень. Учбовий рік завершився, розпочалася здача сесії. Думки про Ярослава і про нашу скору зустріч не давали зосередитись, іноді матеріал давався доволі важко. Та все-таки я без проблем закрила сесію і невдовзі, в радісному піднесенні збирала речі. Нарешті! Додому! До Ярослава! Скучила за ним страшенно!

          Потяг невпинно долав кілометри, зменшуючи відстань і скорочуючи час моєї розлуки з Ярославом. Серце із завмиранням стукало в такт колесам вагона: тук-тук, тук-тук, тук-тук. Ніч у потягу була неспокійна. Я увесь час вертілася, сон не йшов, дуки про майбутню зустріч не давали покою. Я відкривала наші зі Славком листування, знову і знову перечитувала їх, гортала в галереї телефону спільні фотографії, згадувала час, проведений разом.

          Знайомі вулички, обриси будинків за вікном. Івано-Франківськ! Від сильного хвилювання живіт стягнуло у міцний вузол, а руки пройняло тремтіння. Господи, як я хвилююся! Хух, глибший вдих і повільний видих. Перед іспитами допомагало.

          Яка б не була важкою розлука, але в неї є один величезний плюс – зустріч. Немає нічого приємнішого опинитися в обіймах коханого після довготривалого розставання. Світ йшов обертом від щастя, коли Ярослав підхопив мене на руки і закружляв довкола себе. Я заплющила очі і зарилася носом в його шию, вдихнула улюблену терпкість парфумів. Червневе сонце безжально поливало гарячими струменями. Я не могла повірити, що він тут, поруч, притискає до себе. На секунду мені здалося, що я марю і все це – всього лиш міраж.