Розділ 17

Розділ 17

          Прокидатися від чоловічих поцілунків було для мене незвично, хоча неймовірно приємно. Його вуста легким вітерцем ковзнули по моїм, лоскочучи миттєвою ніжністю. Я відкрила очі та побачила Славка. Він лежав поруч, підперши голову рукою і спостерігав за мною. Сірі очі пестили поглядом, який був сповнений ніжності й любові. Напівприкрита ковдрою, я на мить відчула гострий укол сорому від своєї оголеності, який одразу ж вивітрився, варто було виринути спогадам про нашу пристрасну ніч.

          – Доброго ранку, – промовив він, всміхаючись.

          – Доброго ранку, – я подарувала йому усмішку у відповідь.

          Ярослав милувався, гладив поглядом, вивчаючи кожен вигин мого тіла.

          – Ти неймовірна! – нарешті вимовив хлопець і м’яко торкнувся мого обличчя долонею, ніжно провів пальцем по губах і не встигла я отямитися, як він схопив мене в обійми й пристрасно вп’явся в губи.

          Хвиля насолоди захлеснула мене, розливаючись тілом. Нас знову охопило бажання, і забувши про все, ми повністю віддалися йому. Ми намагалися поводитися тихо, та здається, стогони було чутно на весь котедж. Мозок вимкнувся, даючи дорогу пристрасті.

          Дещо виснажені ранішніми бурхливими любовними утіхами, але неймовірно щасливі, ми із задоволенням ласували холодним омлетом і кавою, просто сидячи у ліжку. Здавалося, нічого кращого я досі не куштувала. Поки я спала, Ярослав приготував нам сніданок, який вже давно встиг захолонути, на відміну від наших розгарячілих тіл.

          Коли ми з’явилися у вітальні, всі вже були тут і перебували у піднесеному настрої. Окрім Юрка. По його виразу обличчя стало зрозумілим, що Ярина обломила всі його плани відносно неї. Вона сиділа на дивані й весело торохкотіла телефоном, час від часу заливаючись дзвінким сміхом.

          – Народ, – вигукнула вона. – Є пропозиція покататися на снігоходах. Що скажете?

          – Ми – за! – Макс підморгнув Ляні й вона ствердно кивнула.

          – Я теж, – сказала я і поглянула на Славка. Він захитав головою в знак згоди і я додала: – Тобто, ми теж.

          – Юрко, ти що скажеш?

          Він зам’явся. Певно, здогадався, що бути в парі з Яриною йому не світить, тому і вагався.

          – Гаразд, – все ж таки погодився хлопець і ми всі дружно вигукнули радісне «Ура!»

          Спонсором нашого катання виявився Влад – новий знайомий Яринки й за сумісництвом її залицяльник. Рівно в полудень чотири снігоходи виїхали в бік лісу, минаючи невеличкі будиночки та котеджі. Ярослав, як і всі хлопці, розташувався за кермом. Я міцно обхопила його за пояс і притулилася до нього. Раніше не доводилося їздити ані мотоциклом, ані на скутері. Що вже й говорити про такий екстремальний вид транспорту, як снігохід.

          Ми їхали повз засніжені ялини й сосни, залишаючи по собі чорні риски на недоторканому блискучому морозному килимі. Зимовий пейзаж захоплював, безкрайні простори та велич природи заполонили мій розум. Я перебувала в полоні від цієї краси.

          Божевільний вітер, колючий сніг в обличчя і швидкість, – від усього цього перехоплювало подих. Засніжені гори та катання незайманими куточками лісу залишили масу незабутніх вражень. Це була не просто розвага! Ця було щось фантастичне і нереальне!

          Вихор емоцій клекотів всередині, а від рівня адреналіну в крові зносило дах. Дивне відчуття ейфорії на межі безумства охопило мене, хотілося одночасно і сміятися, і плакати. Драйвова поїздка накачала мене шаленими відчуттями, після якої потребувався певний час, щоб я могла прийти до тями.

          Два дні відпочинку пролетіли з шаленою швидкістю. Ще одна ніч і завтра вже повертатися додому. Їхати зовсім не хотілося. Чому хороше завжди так швидко минає? Я перебувала тут, наче в сніговій казці. Щаслива і закохана.

          – Як батько сприйняв новину про твоє рішення?

          – Ти про що? – Славкова долоня ковзнула по моїй спині, ніжно торкаючись шкіри.

          – Про універ, – пояснила я і лягла йому на груди.

          – Було спекотно, – жартома відповів він і поцілував мене у скроню. – М’яко кажучи, йому не сподобалося моє рішення.

          – І що будеш робити? – Я притулилася оголеним тілом до нього і він міцно притис мене до себе.

          – Не знаю, не хочу зараз про це думати, – мовив він і впився в мої губи, знову розбурхуючи бажання в наших тілах.

          По поверненню в Городянку на мене чекала буденна реальність. Червоним прапором майоріла розмова з Арсеном. Він мовчки вислухав, побажав щастя і поклав слухавку. Сум осів на душу й гіркотою різав горло. І хоча я почувала себе щасливою поруч з Ярославом, відчуття смутку після розмови з Арсеном ще декілька днів не залишало мене.