Розділ 13

Розділ 13

          – Ти можеш забрати мене звідси?

          Арсен здивовано подивився на мене, вочевидь не очікуючи від мене такої прямоти.

          – Той чувак створює тобі проблеми? – Його вираз обличчя змінився, став серйозним.

          – Ні, – я заперечливо захитала головою. – Просто хочу відпочити від шуму. Можемо втекти звідси ненадовго?

          – Без питань, – він взяв мене за руку і підвівся.

          – Чекай, я лишень заберу куртку з гардероба, – мовила я і відійшла від барної стійки.

          Мені потрібно відшукати Ярину і попередити її, щоб вона не хвилювалася за мене. Подруга сиділа за столиком в компанії молодих людей, серед яких був і її одногрупник Дмитро. Побачивши мене, вона розквітла щирою усмішкою, і подалася мені на зустріч.

          – Зорю, звідки тут Ярко? – зустріло мене питання в лоба. Певно, воно млоїло її ще з того моменту, коли вона побачила нас в танці. – І де він сам?

          – Поїхав додому, – спокійно відповіла я, спостерігаючи за спантеличеним виразом обличчя дівчини.

          – Не розумію. А що він…

          – Не важливо, – увірвала я її. – Я відлучуся ненадовго з Арсеном.

          – Е–е–е, ні! – запротестувала Ярина. – Я тебе саму з ним не пущу!

          – Ти чого?! Я що, маленька дитинка?

          – Ану, ходи! – рішуче мовила подруга і попрямувала в бік брюнета.

          Коли ми підійшли, вона грізно поглянула на нього і не зводячи свого погляду, якомога суворіше спитала:

          – Що це ти собі вигадав, га? – налетіла на Арсена Ярина. – Хочеш скористатися Зоряною для задоволення своїх сексуальних захцянок?!

          – Господи, Ярино! Що ти мелеш?! – Я схопила дівчину за руку, намагаючись відтягнути її трохи далі. Здається, я в житі не відчувала такого сорому.

          – Гарантую, що нічого з Вашою подругою поганого не трапиться, – спокійно мовив Арсен, дивлячись на мою оскаженілу захисницю.

          – Звідки мені знати, що ти не брешеш?!

          – Заради Бога, увесь персонал клубу мене знає!

          – Справді?! Зараз перевіримо! Агов! – дівчина гукнула бармена, показуючи жестом, щоб той підійшов.

          Цирк та й годі! Моя подруга перетворилася на войовничу амазонку. Бракувало лишень списа і шкіряного одягу.

          – Цей чоловік стверджує, що працює тут? Це правда?

          – Питаєте! – лице бармена розплилося в широкій усмішці. – Хто в Франківську не чув запальних треків ді-джея Шторма?

          – Оу, так він – Шторм? – Ярина скоса поглянула на Арсена. Бармен ствердно кивнув і подався до нетерплячих клієнтів. Той факт, що перед нею людина, про яку вона неодноразово чула, для неї нічого не означав. Її погляд волав про недовіру. – Я ще встигну це перевірити!

          – Ну, все. Досить! – мені набридло це вислуховувати. – Я ненадовго. Чекай на мене тут. На зв’язку!

          Я забрала верхній одяг і попрямувала на вихід. Біла Ауді, яка стояла неподалік входу, виявилася автомобілем Арсена. Ярина, наче шуліка, спостерігала за нами, занотовуючи щось у телефон.

          – Вибач за подругу, – мовила я, сідаючи в авто.

          – Все нормально, – Арсен завів двигун і поглянув не мене. – Хоча я вперше в житті опинився в такій ситуації.

          Господи! Навіть і не знаю, що йому відповісти. Мені настільки соромно за поведінку Ярини, що я готова провалитися крізь землю. Якби ж я мала здібності хамелеона! З превеликим задоволенням стала б непомітною, просто злившись з кольором автомобільного сидіння.

          – Замерзла? – спитався він, побачивши як я зіщулилася.

          – Трохи є, – збрехала я. Потрібно перевести нашу розмову в інше русло.

         – Зараз стане тепліше, – мовив Арсен і ввімкнув обігрівач на повну потужність. – Поїхали, вип’ємо кави.

          Автомобіль плавно рушив, залишаючи позаду будівлю нічного клубу. На відміну від клубу, в салоні було тихо і затишно. Арсен стежив за дорогою, а я крадькома спостерігала за ним. Спортивна статура, стильна зачіска, доглянуті руки. Харизматичний і доволі привабливий молодий чоловік. На вигляд двадцять, а може двадцять два роки. Він неодмінно приваблює дівчат. І я була в їх числі.

         Мовчання, що вже аж занадто затягнулося між нами, почало тиснути на мозок, перетворюючись з незручного на нав’язливе.

          – Можна включити музику? – поцікавилася я, порушуючи тишу.