Розділ 1

Розділ 1

          Я знервовано поправила пасмо волосся. Дідько! Я схожа на якесь опудало! Оцінювально поглянула на своє зображення у дзеркалі й голосно зітхнула. Насправді, все було не так вже й погано.

          Акуратно закладене волосся  на потилиці тримали шпильки, з-під якого струменіли золотисті локони. Ніжний, весняний макіяж з лагідно-рожевим блиском на губах додавав свіжості моєму обличчю. Нафарбовані тушшю вії підкреслювали глибину синіх очей, а на щоках виднівся ледь помітний рум’янець. Мій вигляд був бездоганним, але я чомусь почувала себе невпевнено.

          Глибокий вдих. Ще один. Рука машинально торкнулася кулону, що висів на срібному ланцюжку. Пальці міцно стиснули підвіску і на душі одразу стало легше. Мене це завжди заспокоює. Крихітний голуб, що знаходився в мене на грудях, грів мене своєю любов’ю, підбадьорював. Для мене він був не просто кулоном. Ця прикраса була для мене дуже особливою.

          Я ще раз глибоко вдихнула і провела руками по сукні, наче випрасовуючи її. Крутнулася перед дзеркалом, щоб остаточно переконатися, що вона лежить ідеально. Ніжний колір тканини нагадував улюблені квіти – незабудки. Сукня була тендітною і легкою, що здавалося, вона була зшита з місячного сяйва крихітними ельфами. Я майже не відчувала її на собі.

          Сьогодні дуже важливий день. Надзвичайно важливий! Я чекала цієї нагоди. Саме сьогодні я відкрию усі свої карти. Зізнаюся у своїх почуттях. А далі що буде те й буде.

          Декілька років поспіль я приховувала своє кохання! Уміло маскувала його, намагалася не виказувати своєї прихильності. Насолоджувалась його присутністю поряд, ловила кожний погляд, милувалася посмішкою. Від аромату його парфумів паморочилося в голові, а від обійм серце починало збиватися з ритму. Він дорожив мною. На жаль, лишень як другом.

          Цей вечір змінить все. Я зізнаюся йому! Відкрию своє серце!

          Щоночі я бачу одні й ті самі сни. Сни, де ми шалено й пристрасно кохаємось. Наші тіла сплітаються в міцний вузол насолоди, а серця б’ються в унісон. Його пестощі зводять мене з розуму, від дотиків рук здригається тіло. І мені хочеться плакати від щастя. Він кохає мене! Для нього я – кохана, рідна, найдорожча в усьому світі. Я – його всесвіт, його Сонце. А він мій Небосхил.

          Світанок завжди приносить мені розчарування й смуток. Адже все, що відбувається у моїх сновидіннях – там і залишається. Наше взаємне кохання існує лишень у моїй уяві. І хочеться знову плакати, але вже не від радості. Вдень я майстерно ховаю свої почуття за маскою дружби, не даючи й натяку на них.

          Я давно чекала слушного моменту, щоб розповісти йому, що кохаю. Та завше з’являлись причини, які не давали мені цього зробити. А іноді, мені просто бракувало мужності.

          Сьогодні. Я мушу відкритись йому сьогодні. Інакше моє кохання перетвориться на тортури. Більше я не витерплю.

          Ще разок окинувши оком своє зображення, я посміхнулася і вийшла з вбиральні.

          В приміщенні ресторану було гамірно: грала жива музика, між столиками сновигали офіціанти, за якими відвідувачі проводили свій час. Деякі сміялися, а деякі щось голосно обговорювали між собою. Поглядом відшукавши потрібного мені столика, я попрямувала в глиб зали.

          Чим ближче я наближалася до нього, тим слабшав мій запал. На секунду спинившись, я стиснула руки в кулаки, з шумом випустила повітря з легень та впевнено продовжила свій рух. Очима я шукала його, та серед усіх гостей, що зібралися тут сьогодні, ніяк не могла знайти.

          – Привіт, золотце! – він налетів на мене ззаду та обхопив за плечі. – Ти прийшла! Який я радий! – Теплі губи торкнулися моєї щоки. Я вдихнула аромат його парфумів, наче це було щось життєдайне. Від задоволення заплющила очі.

          – Славчик! Ти що! Як я могла пропустити твій день народження? Та й ще ювілей! – я повернулась до нього і зустрілась з ним поглядом.

          Я наче побачила його вперше! Немов ми щойно випадково зіткнулися в підземці. Навкруги все зникло, перестало існувати, все вкрила густа завіса з сірого туману. В’язке марево огорнуло мене, проникло крізь шкіру, заполоняючи собою кожну клітинку мого тіла. Ця сірість засмоктала мою свідомість, полонила реальність. Мені здалося, що цей туман йшов з глибини його сірих очей. Я кліпнула, і ця мана миттю зникла.

         Ярослав мав неймовірний вигляд! Легка бавовняна сорочка кольору грозової хмари ідеально пасувала до його сірих очей. З-під недбало верхніх розщеплених ґудзиків виднілись улюблені Славкові цяцьки – чорний шкіряний шнурок зі срібним ланцюжком. Чорні вузькі штани лежали бездоганно і чудово поєднувались зі стильними замшевими мокасинами.

          – Я вже почав було хвилюватися, що не побачу тебе тут сьогодні, – його обличчя світилось радістю.

          – Та клієнт ужасно нестерпний попався, тому я трохи запізнилася. Ледь встигла причепуритися, щоб мати більш-менш пристойний вигляд.

          Його погляд ковзнув по сукні і зупинився, дивлячись прямісінько мені в очі. Щось було в цьому погляді, дещо особливе. Захопленість, бажання, пристрасть? Доля секунди, один помах вій – і все зникло.

          – Маєш неперевершений вигляд, Зорясику! – Славко схопив мене і стиснув обіймах. – Без тебе тут було б не цікаво!

          – Дякую, друзяко! – промовила я, посміхаючись.

          Ось він. Цей момент. Давай, Зорю! Зараз або ніколи! Ти не можеш його проґавити!

          – Славчику, – я зробила глибокий вдих. – я маю дещо тобі сказати.

          – А що це ви тут обіймаєтесь?

          Від несподіванки ми зі Славком відсахнулися одне від одного і обернулися на голос. Поруч стояла Ірина Романівна – мама Ярослава.

          – Ма, ну що ти так підкрадаєшся?! – невдоволено буркнув той.

          Жінка посміхалася. Її зовсім не бентежило, що вона застала нас в невідповідний момент.