Розділ 44.

Минув тиждень після новини, що змінила їхнє життя. Арія почала звикати до думки, що всередині неї росте маленьке чудо. Массімо став ще дбайливішим, але й удвічі суворішим — кожен її крок контролювали, кожен вихід з дому був під охороною.

Цього ранку Арія мала черговий огляд у гінеколога. Массімо хотів їхати разом, але йому терміново зателефонували з однієї з філій бізнесу — Лука знову підкинув проблем. Арія переконала його, що все буде гаразд, бо з нею йде перевірений охоронець, Марко.

— Я на п’ять хвилин, amore, — сказав Массімо, проводжаючи її поглядом і стискаючи щелепи від тривоги. — Бережи себе. І тримай мене в курсі.

— Все буде добре, — усміхнулася Арія й поцілувала його в щоку. — Я швидко повернусь.

Вона не знала, що ці слова стануть фатальними.

---

Огляд минув спокійно. Лікарка привітно говорила про перші тижні, про аналізи, про харчування й відпочинок. Арія навіть трохи розслабилася. Вона вийшла з медичного центру, поправляючи пальто, і повернулася до Марко.

— Все нормально? — запитав він, уважно скануючи вулицю.

— Так. Поїхали дод—

Вибух швидкого руху.

З боку провулку з’явилися троє чоловіків у масках.

— Назад! — крикнув Марко, хапаючи Арію за руку.

Але було вже пізно.

Один із нападників вистрілив — звук був глухий, придушений глушником. Марко встиг відштовхнути Арію, але сам упав, схопившись за бік, звідки проступила кров.

— Марко! — зойкнула Арія й нахилилася до нього, але її рвучко схопили за плечі.

— Тихо, bella, — прозвучав знайомий, огидно спокійний голос.

Арія заніміла.

Лука.

Він стояв просто перед нею — усміхнений, упевнений, з очима, що палали бажанням зруйнувати все, що любив Массімо.

— Я ж казав, що одного дня заберу в нього найцінніше, — прошепотів він, нахиляючись до її вуха. — І цей день настав.

— Відпусти… — Арія намагалася вирватися, але двоє чоловіків уже тримали її за руки.

Лука легенько взяв її за підборіддя, змусивши підняти погляд.

— Ти ж розумієш, що це не особисто. Це… стратегія. Він думав, що може сховати тебе? — Лука засміявся коротко, холодно. — Ти його слабкість. Його ахіллесова п’ята. І тепер ти моя.

Арія відчула, як її охоплює паніка.

— Будь ласка… Я вагітна, — прорвалося з неї. — Хочеш помсти — бери мене, але… не чіпай дитину…

І вперше вона побачила, як Лука трохи завмер. У його очах з’явився інший блиск — не милосердя, ні. Інтерес. Патологічний.

— Вагітна? О, це навіть краще, ніж я думав, — промовив він хрипко. — Він збожеволіє.

Він кивнув своїм людям.

— Забирайте її.

— Ні! — Арія закричала, вириваючись, але марно.

Її затягли в чорний мікроавтобус. Двері грюкнули. Машина зірвалася з місця, залишаючи позаду пораненого Марко й вулицю, що повільно наповнювалася шокованими людьми.

Перед очима Арії миготіли вивіски, дороги, обличчя нападників. Вона плакала, намагаючись не впасти в паніку, згадуючи лише одне:

Массімо навіть не підозрює, що вона зникла. Що їхня дитина — під смертельною небезпекою.

І вона знала:

коли Массімо дізнається…

почнеться війна.