Розділ 43.

Дім був тихим, майже нереально спокійним після всього пережитого. Массімо тримав Арію за руку, поки вони піднімалися сходами до спальні — так, наче боявся відпустити, бо тоді реальність може розсипатися.

Арія все ще була бліда, але в очах світилася якась тиха, тендітна надія. Вона сама не розуміла, що відчуває — шок, тривогу, щастя, страх… усе змішалося в один буревій.

У спальні Массімо закрив двері, повернувся до неї і став мовчки, просто дивлячись. Не на живіт — на її очі, на те, як вона дихає, як тремтять пальці.

— Підійди сюди, — прошепотів він.

Арія підійшла, і Массімо одразу притягнув її до себе, обережно, ніби вона була зроблена з кришталю. Він торкнувся її щоки, провів пальцями по волоссю.

— Ми впораємось, amore, — сказав він тихо. — Ніяких але. Ти, я… і наш маленький. Я не дозволю нічому загрожувати вам.

Вона опустила голову й сперлася лобом на його груди.

— Я боюся… — шепнула Арія. — Лука, напади, цей хаос… Массімо, а якщо… якщо я не зможу захистити дитину? Якщо він щось зробить?

— Він уже зробив достатньо, — холодно промовив Массімо. — І зараз він перейшов межу. Раніше я хотів покарати його за те, що він зробив мені. Тепер… — він зупинився, вдихнув, і Арія відчула, як у ньому зростає лють. — Тепер він зазіхнув на мою сім’ю. Це більше не помста. Це захист.

Вона підняла на нього погляд.

— Ти не підеш за ним сам.

Массімо всміхнувся краєчком губ — ніжно, але з тією характерною темною іскрою.

— Я не сам. У мене є люди. Є план. Та найголовніше — тепер у мене є причина боротися ще жорсткіше.

Він поклав руку їй на живіт. Легко, наче боявся навіть доторкнутися.

— Ти подарувала мені життя, про яке я не смів мріяти, — промовив він хрипким голосом. — І я берегтиму вас обох ціною будь-чого.

Арія відчула, як у горлі стискається від хвилювання. Вона поклала руку поверх його долоні й ніжно притиснула її.

— Массімо… я теж хочу цього малюка. Це не планувалося, я не була готова… але я хочу.

Його очі на секунду блиснули ніжністю, що була навіть небезпечнішою за його гнів.

— Це найкращі слова, які я чув у житті, — прошепотів він і припав губами до її лоба.

Арія вдихнула, відчуваючи як усередині вперше за довгий час стає трохи легше. Вона притулилася до нього, обійняла за шию, і він притиснув її до себе — так, наче міг тримати цілу вічність.

— З цього моменту, — сказав Массімо, — ти не виходиш з дому без моєї людини. Ні кроку одна. І ми говоримо з лікарем, що тобі потрібно. Я хочу знати все.

Вона всміхнулась крізь сльози.

— Ти поводишся так, ніби я вже з трьома дітьми.

— А я поводитимусь так, ніби ти носиш увесь мій світ, — відповів він.

Арія тихо засміялася й притулилася до нього ще міцніше.

Уперше за довгий час вони відчули щось схоже на спокій.

Але цей спокій був перед бурею. І обоє це розуміли.

Та цього вечора вони дозволили собі просто бути разом. Просто бути майже щасливими.