Розділ 42.

Машина плавно під’їхала до маєтку, але Арія відчувала, що всередині неї все ще гуде від емоцій.
Массімо вийшов першим, обійшов авто й відчинив двері для неї, ніби боявся, що вона може спіткнутися, впасти, зникнути — настільки обережним став його рух.

Його рука підтримувала її за талію з тією м’якістю, яку він дозволяв показувати лише їй.

— Повільно, amore. Я триматиму тебе.

— Я в нормі, — тихо запевнила вона, але дозволила йому вести себе до дверей.

Усередині маєтку слуги та охорона розступилися, ніби відчули зміни, що прийшли разом із подружжям.
Та тільки но двері зачинилися, Массімо притягнув Арію до себе й обійняв так, наче боявся відпустити.

— Я досі не можу повірити, — прошепотів він у її волосся. — Ти носиш мою дитину.

Він сказав це з якимось священним шепотом.
Наче боявся злякати диво.

Арія поклала долоню йому на щоку.

— Ти так змінився, — тихо мовила вона. — Я ніколи не бачила тебе таким… м’яким.

Массімо торкнувся її руки, притиснув до губ.

— Ти дала мені щось, що я ніколи не мав.
Сенс.
Майбутнє.
Мій спадкоємець… чи моя маленька принцеса.

Арія всміхнулася крізь легку тривогу.

— Я ще не знаю, чи готова бути мамою…

Массімо схопив її підборіддя і змусив подивитися йому в очі.

— Не бійся.
Я буду поруч у всьому.
Ти не зробиш жодного кроку сама.
Я захищу вас обох — навіть ціною власного життя.

У цих словах не було пафосу.
Тільки правда.
І клятва.

Він узяв її за руку й повів до вітальні.

— Сядь, amore mia.

Вона слухняно присіла на диван, а Массімо став перед нею на одне коліно.
Обхопив її живіт долонею — ніжно, майже недовірливо.

— Це наш дім. І тут ти в безпеці.
Я збільшу охорону.
Тебе супроводжуватимуть усюди.
Лука навіть не наблизиться до тебе.

Арія ковтнула.

— Але ж… це небезпечно. Він знає, де ми живемо…

— І нехай знає, — Массімо легко торкнувся її губ своїми. — Я сам хочу, щоб він прийшов.
Я сам покладу край цій грі.
Бо тепер у мене є за що помирати.
Але ще більше — заради чого жити.

Хвилину вони мовчали, просто тримаючись за руки.

Потім Массімо підвівся.

— Ти голодна?

— Трохи… — зізналася Арія.

— Тоді сьогодні я сам все приготую.

Вона здивовано звела брови.

— Ти? Приготуєш?

— Так, — він упевнено кивнув. — Ти носиш мою дитину. Я маю піклуватися про вас.
Сиди тут. Не рухайся. Я принесу все в постіль.

— У постіль?

— Так, — він нахилився і поцілував її в лоб. — Я хочу, щоб ти відпочивала.
Ти тепер не просто моя дружина.
Ти — мати мого спадкоємця.

Ці слова змусили серце Арії вдарити сильніше.
Вона раптом відчула не тільки страх і подив, а й тепло.
Величезне, глибоке, нове.

Массімо рушив на кухню, і Арія не могла стерти з лиця ніжної посмішки.

Їхнє життя змінювалося назавжди.
Вона вже не була сама.

Її серце було пов’язане з двома серцями тепер.

А в коридорі, куди Массімо вже зник, звучав його низький голос, що віддавав наказ охороні:

— З цього моменту подвійна охорона.
На територію — тільки за дозволом.
Ніхто, ніхто, не підходить до моєї дружини без моєї вказівки.
Вона — моє все.
І вона вагітна.

Ці слова відлунювали в стінах.

А у вітальні Арія поклала долоню на живіт і прошепотіла:

— Якщо ти чуєш… знай: твій тато — лев.
І він захистить нас обох.

І вперше за довгий час вона відчула справжній спокій.