Розділ 38.

Дім поступово затихав після виснажливого дня. Охорона змінила чергування, коридорами побіг холодок вечірнього повітря, а у спальні горіла лише одна м’яка лампа, від якої кімната здавалася безпечною затишною фортецею.

Арія сиділа на ліжку, загорнувшись у тонкий шовковий халат. Вона чекала на Массімо. Дивно… тільки тепер вона розуміла, що може хвилюватися за нього по-справжньому, як дружина, як жінка, чия любов стала частиною його сили.

Двері тихо відчинилися.
Массімо увійшов, виглядав втомленим, але очі — все ті ж темні, гарячі, і повні пристрасті, коли він бачив її.

— Ти не спиш? — його голос був хрипким.

— Чекаю тебе, — м’яко відповіла вона.

Він підійшов і сів поруч. Арія одразу відчула, як у ньому кипить напруга — не страх, ні. Гнів. Змішаний із бажанням захистити.

— Ти думаєш про ворога? — вона поклала руку йому на груди, прямо на серце.

Массімо зітхнув і накрив її пальці своїми.

— Так. І про те, що він дивився на тебе… як на здобич.
Очі спалахнули темною люттю.
— Це я винен, Аріє. Тому що впустив його у свій світ.

— Наш світ, — поправила вона тихо. — І ми будемо боротися разом.

Массімо на секунду заплющив очі, ніби ці слова вдарили прямо в те місце, яке він завжди ховав.
Він повільно повернув голову до неї.

— Коли ти так говориш… я відчуваю, що можу зробити будь-що.

Він торкнувся її щоки, ковзнув пальцями по шиї, притягнув ближче.
Повільний, майже благоговійний поцілунок.

Не та пристрасна, пожираюча пристрасть — ні.
Це був поцілунок чоловіка, який повернувся додому після бою і знайшов у жінці спокій.

Арія притулилася ближче, пальці ковзнули по його спині під сорочку.

— Залишайся зі мною сьогодні. Просто… будь тут.

Він всміхнувся так ніжно, що вона мало не розплакалася.

— Я завжди тут. Завжди з тобою. Ти даєш мені сили, Аріє. Навіть коли не помічаєш цього.

Він ліг поруч, обіймаючи її так, ніби огортав собою весь її світ.
Арія поклала голову на його груди, слухаючи стукіт серця — сильний, рівний, непохитний.

— Массімо… — прошепотіла вона. — Що б не сталося — я з тобою. І ми переможемо цього ворога.

— Ми? — він усміхнувся і поцілував її волосся.
— Так, ми. Бо тепер у мене є те, чого я ніколи не мав — ти. І я не дозволю нікому торкнутися того, що належить мені.

Арія притиснулася міцніше, відчуваючи, як його руки обіймають її міцніше у відповідь.

Вперше за довгий час вони обоє заснули спокійно.
Вдвоє.
Разом.
Напередодні бурі.