Розділ 32.

Арія стояла посеред приватного тиру, який Массімо обладнав у підвальному рівні маєтку. Простір був освітлений м’яким теплим світлом, стіни — звукопоглинальні, а на столі перед нею — акуратно розкладені пістолети. Вона ніколи не думала, що дійде до такого моменту у своєму житті, але… довіряла йому. І знала: він робить це не для того, щоб зробити її небезпечною — а щоб зробити її захищеною.

Массімо стояв позаду, торкаючись її плечей теплими руками.
— Спокійно, amore. Це просто ще одна навичка. Та, яка може врятувати тобі життя.

Арія глибоко вдихнула.
— Я не хочу жити у світі, де мені потрібен пістолет…

— Я теж, — м’яко промовив він. — Але я хочу, щоб ти вижила в будь-якому світі.

Він торкнувся її руки, обережно вкладаючи зброю в долоню. Його пальці повільно ковзнули по її зап’ястю, правильно ставлячи хват.
— Тримай міцніше, bella. Руки трохи вище. Спина рівна.

Арія спробувала повторити. Вона виглядала водночас зібраною й переляканою. Серце билося швидше, ніж їй хотілось.
— А якщо я… не зможу? — прошепотіла вона.

Массімо схилився ближче, так що його губи ледь торкнулися її щоки.
— Я в тебе вірю. Більше, ніж у себе.

Він став позаду неї, обійняв руками й легенько направив її долоні з пістолетом вперед. Їхні тіла з’єднались, тепло обволікло Арію, і страх відступив.
— Націлюйся на центр. Не поспішай. Дихай.

Вона затримала подих, натиснула на курок —
Постріл розітнув тишу.

Арія здригнулася, але Массімо одразу обійняв її міцніше.
— Bravissima. Ти зробила це.

— Я ледь не оглухла, — тихо засміялась вона, все ще трохи тремтячи.

— Звикнеш. — Він ніжно поцілував її у скроню. — Хоча я дуже сподіваюся, що тобі ніколи не доведеться використовувати цю навичку.

Вона подивилася на мішень — куля пройшла майже по центру.
— Це… я зробила?

— Ти, amore. — Він гордо усміхнувся. — А тепер ще раз. Я буду поруч, як завжди.

Кілька наступних пострілів далися легше. Арія відчувала, як страх поступово перетворюється на впевненість. Массімо був поруч — тепло, підтримка, спокій. І коли вона вкотре натиснула на курок, він впевнено поставив руки на її талії й прошепотів:

— Ти — моя сила. І я хочу, щоб ти відчувала свою.

Арія опустила зброю, обернулася до нього й заглянула просто в очі.
— Я не боюся, коли ти поруч.

— І ти ніколи не будеш сама.

Він провів пальцями уздовж її щоки, зупинившись біля губ.
— Я навчу тебе всьому, що знадобиться. Бо твоє життя для мене — святе.

Вона обхопила його шию руками.
— Массімо… Я не хочу тільки захищатись. Я хочу жити. З тобою.

Він усміхнувся — рідкісний, справжній вираз, який вона бачила лише в моменти, коли його броня спадала.
— Ти вже живеш зі мною, amore. І я зроблю все, щоб ця реальність була безпечнішою, ніж моє минуле.

Він забрав зброю зі столу, вимкнув світло в тирі і, взявши її за руку, повів нагору.

Арія ще раз глянула на мішень.
Вона могла захистити себе. І Массімо дав їй це відчуття.

А попереду на них чекав тихий вечір… і розділ, де вона відчує себе з ним по-справжньому вільною.