Розділ 30.

Цілу ніч Массімо не спав.

Арія заснула в нього на грудях — виснажена емоціями, спокоєм після сліз та його теплом.
А він лежав, дивився в темряву і думав.

Про дитинство.
Про матір.
Про те, як батько дивився на Арію… так само, як колись дивився на кожну жінку, яку вважав «своєю здобиччю».

Це був той момент, коли минуле нарешті перестало бути просто спогадом.
Воно повернулося — і атакувало.

І він знав: або він це зупинить, або це одного дня торкнеться Арії.
І тоді він ніколи собі цього не пробачить.

---

Коли Арія прокинулася, Массімо вже був одягнений — у темний костюм, такий, який він носив у найнебезпечніші дні.

— Ти куди? — стурбовано спитала вона, піднімаючись на ліжку.

Массімо підійшов, взяв її обличчя в долоні і поцілував у лоб.

— Треба поставити крапку, amore.
— Через твого батька?
— Він переступив межу. І я не дозволю йому підійти до тебе навіть на крок.

Вона стисла його руку.

— Я хвилююся за тебе.
— Не треба. — В його голосі була сталева впевненість. — Я знаю, що роблю.

---

Старий родинний маєток стояв порожнім, але живим — кожна стіна пам’ятала крики, удари, сварки.
Массімо ненавидів це місце.
Але сьогодні воно стало ареною.

Батько сидів у кріслі в кабінеті, тримаючи склянку віскі.
Холодна усмішка з’явилася на його обличчі, коли він побачив сина.

— Нарешті прийшов. Я думав, ти занадто зайнятий своєю маленькою дружиною.

Массімо не сів. Він стояв рівно і спокійно — але в його очах палав лід.

— Слухай уважно, — сказав він. — Це останній раз, коли ми бачимося, якщо ти сам не захочеш померти.

Батько підняв брову.

— Ти мені погрожуєш?
— Ні. Я попереджаю.

Массімо підійшов ближче, нахилився, поклав руки на стіл.

— Якщо ти коли-небудь ще раз подивишся на Арію… Якщо ти хоч думкою торкнешся її… Якщо ти спробуєш вплутати її або мене у свої брудні схеми… — його голос знизився, став небезпечним. — Я сам розв’яжу тобі язик назавжди.

Батько розсміявся. Грубо, п’яно.

— Жінка так впливає на тебе? Ти став слабким.

Массімо усміхнувся — холодно, жорстко, безжально.

— Ні, батьку. Я став тим, ким ти ніколи не був.
— І ким же?
— Чоловіком, який захищає свою дружину.

Батько прибрав усмішку.

— Ти думаєш, ти сильніший за мене?
— Я сильніший за тебе вже давно. Просто зараз ти це вперше зрозумів.

Массімо дістав з внутрішньої кишені документи й кинув на стіл.

— Це моє рішення. Ти більше не маєш влади в родині. Твої активи — відрізані. Твої люди — під моїм контролем. Ти… — він зробив паузу, дивлячись прямо в очі батькові, — більше ніхто.

— Ти посмів…
— Так. Бо я захищаю те, що важливе. А ти все життя тільки руйнував.

Батько підвівся різко, але Массімо на мить випередив його — і сильно, різко поставив руку на його груди, притискаючи до крісла.

— Торкнешся Арії хоча б поглядом — я закопаю тебе в землю, — прошепотів він. — Не як син. Як той, хто тепер тримає владу в руках.

У очах батька вперше з’явився страх.

Массімо відступив.

— Це кінець. Більше не смій приходити в наше життя.

Він розвернувся і вийшов, не озираючись.
Позаду грюкнули двері — і з цим звуком частина його минулого зникла назавжди.

---

Коли Массімо повернувся додому, Арія чекала його в холі.
Як тільки вона побачила його, то підбігла й обійняла.

— Все добре?
— Так, amore. — Він притиснув її. — Його більше не буде в нашому житті. Ніколи.

Вона подивилася йому в очі й побачила там усе: втому, жагу, лють, перемогу… і любов.

— Я пишаюся тобою, — прошепотіла вона.

Массімо провів пальцем по її щоці.

— Ти моя сила. Ти — причина, чому я став іншим.

Він поцілував її — довго, глибоко, з полегшенням.

— Пішли додому, amore mia, — сказав він тихо. — Бо тепер у нас справжнє майбутнє. Без тіней.