Розділ 28.

Массімо не чекав дзвінка охорони.
А коли почув: «Сеньйоре, ваш батько приїхав» — усе всередині нього стиснулося в тугий клубок.

Батько.
Людина, яку він не хотів бачити ніколи.
Людина, чию тінь він усе життя намагався переступити.

Арія саме спускалася сходами. Її легка сукня рухалася за нею мов хвиля, волосся впало на плечі. Вона посміхнулась, побачивши його — і Массімо на мить забув дихати.

А потім двері відчинилися.

Його батько зайшов у дім так, ніби все ще був тут господарем.
Сивина, хижа усмішка, очі, в яких ніколи не було тепла.
І той погляд.
Прямий, повз Массімо — на Арію.

Массімо весь напружився. Неначе хижак відчув іншого хижака біля своєї території.

— Так ось ти яка, — протягнув батько низьким голосом, повільно ковзаючи по Арії оцінювальним поглядом.
— Це моя дружина, — Массімо сказав спокійно, але голос уже був сталевим.

Батько навіть не глянув на нього.
Крокнув ближче до Арії.

— Bellezza… Твій чоловік має гарний смак.
— Відійди від неї, — Массімо зробив крок вперед.

Це не було прохання.
Це було попередження.

Арія перехопила погляд Массімо — в ньому горіла лють, така глибока, що вона аж відчула холод уздовж хребта. Вона ще не розуміла, чому його так трясе. Але він розумів. Занадто добре.

Його дитинство стукнуло в двері пам’яті — і ті двері розлетілись:
крики матері, її сльози, звук удару…
Його власний плач, коли він був малим…
І той самий чоловік, який тепер стоїть у його домі й дозволяє собі дивитися на Арію так само, як колись — на його матір.

— Ти не змінився, — батько хмикнув. — Все ще гарячий, Массімо.
— А ти все ще покидьок, — Массімо кинув холодно. — Але є одне, що ти не зробиш ніколи.
— І що ж?
— Ти не торкнешся моєї дружини навіть поглядом.

Батько посміхнувся криво, з викликом.

— Я просто привітався.
— Ти дивишся на неї так, наче хочеш забрати те, що моє.

Арія відчула, як Массімо торкнувся її талії, притягуючи ближче.
Його долоня була тепла, але напруга в ній — кам’яна.

— Массімо… — прошепотіла вона.

— Все добре, amore, — тихо відповів він, але очей від батька не відводив. — Я вирішу це.

Батько підняв брову.

— О, я бачу, ти став сентиментальним. Чи просто боїшся, що твоя жінка побачить, з якого кореня ти?
— Вона знає тільки одне, — сказав Массімо глухо. — Що я ніколи не підніму руку на жінку. На неї. На будь-яку. Не як ти.

На секунду в кімнаті зависла тиша. Гостра, мов лезо.

Батько стиснув щелепу. Старіший чоловік, але все ж небезпечний — та Массімо стояв перед ним, не відступаючи ні сантиметра.

— Забирайся з мого дому, — сказав він хрипло. — Поки я не зробив те, про що не шкодуватиму.

Батько ступив ще пів кроку — але Массімо вже був готовий.

І саме тоді Арія тихо, але твердо сказала:

— Ви повинні піти.

Батько глянув на неї — і вперше в його погляд прослизнуло роздратування.
Массімо зробив ще один крок вперед — тепер між ними було лише кілька сантиметрів.

— Вийди.
Голос не піднімався. Але в ньому була обіцянка. Темна, небезпечна.
І батько це зрозумів.

Він розвернувся і, зухвало посміхаючись, пішов до дверей.

— Ми ще поговоримо, синку.
— Ні, — холодно відповів Массімо. — Ніколи.

Двері зачинилися.

Арія підійшла до нього, торкнулася його руки — і тільки тоді Массімо дозволив собі видихнути. Він обійняв її так сильно, ніби боявся, що хтось може вирвати її з його обіймів.

— Ніхто, — прошепотів він їй у волосся. — Ніхто ніколи не торкнеться тебе. Ніхто не посміє.
— Я з тобою, Массімо…
— І я з тобою. До останнього подиху.