Розділ 21.

На кухні панував м’який аромат кави, свіжих тостів і полуниці.
Ранкове світло лилося у великі вікна, огортаючи простір золотим сяйвом — таким самим, яке ще хвилину тому лежало на їхніх розпечених від кохання тілах.

Арія стояла біля столу, одягнена лише в його білу сорочку, що спадала з її плечей, ледь прикриваючи стегна. Волосся розсипалося по спині, а щоки світилися м’яким рожевим відтінком після їхнього ранкового єднання.

Массімо зайшов слідом, босоногий, у самих штанях, із растріпаним після ночі волоссям. Він уперся поглядом у неї так, ніби не бачив нікого і нічого красивішого у світі.

— Якщо ти ще трохи походиш у моїй сорочці… — почав він, підходячи ближче й стискуючи її талію, — я більше ніколи не випущу тебе з дому.

Арія усміхнулася, м’яко піднявши погляд.

— Може, це й непогана ідея.

Вони сіли за стіл. Массімо приготував каву, Арія — тости й фрукти.
Все виглядало майже буденно…
Якби не те, як він дивився на неї.
Якби не те, що його рука весь час ковзала по її стегну, ніби несвідомо, але жадібно.

Арія взяла шматочок полуниці, нахилилася ближче й піднесла до його губ.

— Спробуй.

Массімо схопив її за зап’ястя, притягнув руку ближче й з’їв ягоду просто з її пальців, не відводячи погляду.

— Солодка, — сказав він, — але не така солодка, як ти.

У Арії перехопило подих.

Вона взяла маленький шматочок тосту з медом і посміхнулась:

— Тепер ти мене нагодуй.

Массімо підвівся, підсунув свій стілець ближче і сів майже впритул.
Він намазав тост медом, але замість того щоб просто подати їй, провів краплиною меду по її нижній губі.

Арія завмерла.

А Массімо нахилився й повільно, невідривно провів язиком по краплині, ковтаючи її.

— Dio… — видихнув він хрипко. — Я не можу насититися тобою.

Він підхопив її різко, посадив до себе на коліна. Арія обвила його за шию на інстинкті, з тихим придушеним стогоном, коли його руки ковзнули під сорочку — її сорочку— і торкнулися її шкіри.

— Массімо… — прошепотіла вона, але в її голосі не було заперечення.
Тільки бажання. Тільки потреба.

Він підняв її обличчя за підборіддя, змушуючи дивитися йому просто в очі.

— Ти моя.
Його губи торкнулися її вуха.
— І щоразу, коли я торкаюся тебе, мені хочеться ще більше.

Вони поцілувалися — спершу повільно, ніби насолоджуючись смаком один одного…
А потім — палко, жадібно, так, ніби між ними знову спалахнув вогонь, який не встиг охолонути після ранку.

Арія віддалася цьому вогню без вагань, відповідаючи йому з такою ж пристрастю, з тією новою сміливістю, яку в ній розкрив тільки він.

Його руки підняли її, губи не відривалися від її губ, і Массімо поклав її на стіл — серед ранкового світла, недоїдених тостів і полуниць.
А Арія, зважившись уперше, обхопила його за плечі, притягуючи ближче.

— Я теж… не можу насититися тобою, — прошепотіла вона йому на вуста. — Ніколи.

І він знову взяв її в обійми — як чоловік, який нарешті знайшов те, що шукав усе життя.