Розділ 20

Проміння ранкового сонця м’яко падало на їхнє ліжко, торкаючись оголених плечей Арії. Вона прокинулася першою — у теплих, сильних обіймах Массімо. Він спав рідкісним, глибоким сном, який приходив до нього лише поруч із нею.

Арія торкнулася його щоки кінчиками пальців, милуючись тим, яким спокійним він став. Наче всі негаразди ночі змив не лише душ, а і її дотики.

Вона знала: час сказати правду.
Правду, яка мучила її з дня весілля.

Массімо поворухнувся і відкрив очі. Його погляд зустрів її — м’який, теплий і, як завжди, пронизливий.

— Buongiorno, amore, — прошепотів він і притягнув її ближче, цілуючи в скроню.

Арія вдихнула глибше, набравшись сміливості.

— Массімо… я хочу тобі дещо сказати.

Його брови ледь піднялися, але в голосі звучала ніжна уважність:

— Я слухаю.

Арія опустила погляд, нервово стисла пальці.

— Пам’ятаєш… ту ніч після весілля? — почала вона. — Я… я не відмовила тобі, бо не хотіла тебе. Я… я боялася.

Массімо напружився, але мовчав.

— Камміла підійшла до мене на прийомі, — продовжила вона тремтячим голосом. — І сказала… що ти любиш… жорсткий секс. Що мені буде боляче. Що ти… зробиш зі мною щось таке, до чого я не готова. І що я не твій тип… тому ти не будеш мені вірним.

Останні слова вона вимовила шепотом, бо вони й досі пекли.

Массімо різко сів, відкинувши ковдру. Його очі спалахнули темним вогнем — але в цьому вогні не було злості на неї.

— Вона сміла сказати тобі таке? — його голос був тихим, але небезпечним.
— Вона збрехала тобі, Аріє. Кожне слово — отрута.

Він провів долонею по її щоці, змусивши її підняти погляд на нього.

— Так, у мене були різні вподобання, — сказав він чесно. — І я не був святим. Але з тобою… — він торкнувся її губ великим пальцем, — я не хочу грубості. Ти викликаєш у мені зовсім інше.

Арія затамувала подих.

— Що саме? — тихо прошепотіла вона.

Массімо усміхнувся куточком губ — тією рідкісною, справжньою усмішкою, яку бачили лише одиниці.

— Я хочу бути з тобою ніжним, dolcezza. Хочу, щоб ти не боялася мене в ліжку. Щоб кожен дотик приносив тобі задоволення, а не страх.
Його голос став нижчим, теплим, обволікаючим.
— І так… мені подобається тебе навчати. Ти — чудова учениця. Ти слухаєш, відчуваєш, відкриваєшся мені. Це… — він провів пальцями по її шиї, — набагато цінніше, ніж будь-яка жінка, яка колись була в моєму житті.

Він нахилився і прошепотів біля її губ:

— Я не хочу нікого, окрім тебе.

Арія відчула, як її серце розквітло.
Страх розтанув — у теплі його голосу, у щирості його погляду.

Вона обійняла його, сховавши обличчя в його грудях. А Массімо притиснув її до себе, міцно, захищаючи, ніби давав клятву, яку чув тільки ранок.

Він ліг поруч, загортаючи її в свої руки.
Його губи торкнулися її шиї — спершу ніжно, як пір’їнка…
А потім глибше, пристрасніше.

Арія тихо видихнула.

— Ти моя дружина, — прошепотів він їй у вухо. — Моя єдина.
— І я хочу почати цей ранок саме з тебе.

Її серце затріпотіло.

Він нахилився до неї — і вони знову злилися в поцілунку, який обіцяв ще одну м’яку, теплу, ранкову хвилю кохання.

Без поспіху.
Без болю.
Без страху.

Тільки вони.
І їхня правда, що стала ближчою за будь-які секрети.