Розділ 19.

Минув тиждень після тієї ночі, коли Арія й Массімо нарешті стали справжнім подружжям. Тиждень, у якому він повертався пізно, з напруженим поглядом, із тягарем рішень, що лягали на його плечі. Арія вчилася читати його мовчання — і знала, що сьогодні щось сталося.

Двері спальні тихо зачинилися. Массімо навіть не глянув у її бік — просто скинув піджак, розстібнув комір сорочки й повільно, майже важко, пішов у ванну.
Арія відчула тривогу, як струм. Вона підвелася зі ліжка й, не довго думаючи, пішла за ним.

Коли вона зайшла, вода вже падала на його плечі. Массімо стояв під душем так, ніби вода могла змити з нього втому, злість і невидимі рани. Він не помітив її відразу.

Арія притисла долоню до серця — її. Заболіло.
Вона зняла з себе нічну сорочку так легко, ніби скидала страх, і тихо ступила на теплий мармур.

Вона підійшла до нього ззаду…
Обійняла.
Обвила руками його напружений торс, притисла щоку до його спини.

Массімо здригнувся. Ледь.
Він опустив голову.

— Amore… — його голос був хрипким. — Ти не повинна…

— Повинна, — прошепотіла вона. — Я твоя дружина. Скажи мені, що трапилося.

Її голос був теплим, м’яким — зовсім не схожим на той жорстокий світ, у якому він жив. Її пальці ковзнули по його животу, а губи торкнулися вологих лопаток. Массімо повільно повернувся до неї.

І застиг.

Вона стояла перед ним — мокра, оголена, ніжна.
Його.
Вся.

Його погляд потемнів, але не від бажання — від чогось глибшого, болючішого. Вона підняла руки й обійняла його за шию, притягнула ближче.

— Розкажи мені, — прошепотіла, торкаючись його губ. — Я з тобою.

Массімо провів пальцями по її щоках, ніби боявся, що вона зникне.

— Сьогодні був зрадник, — сказав він нарешті. — Той, кому я довіряв. І я… я зробив те, що мав.

Арія не злякалася. Не відійшла.
Вона піднялася навшпиньки й поцілувала його — ніжно, заспокійливо, так, як цілують того, кого хочуть вилікувати.

Він здався цьому поцілунку.
Здався їй.

Його руки обхопили її талію, впевнені, сильні, але уважні, ніби він тримав щось безцінне. Поцілунки стали глибшими, гарячішими, вода текла по їхніх тілах, змішуючи дотики з теплом.

Массімо підняв її на руки — легко, ніби вона важила перо.
Арія обвила його ногами й заховала обличчя в його шию.

— Дякую, що ти зі мною, dolcezza, — прошепотів він.

Він виніс її зі струменів води, не припиняючи цілувати, і поніс до їхньої спальні. Там, у м’якому світлі нічних ламп, він поклав її на ліжко так ніжно, як ніколи раніше.

І вони кохалися — без поспіху, без темряви в його очах, лише з теплом, яке він дозволяв собі показати тільки їй.

Це була ніч, у якій Арія вперше відчула, що він не просто її чоловік.
Він — її світ.
І він дозволив їй увійти в свій.