Розділ 18.

Маєток був тихим, майже затишним після ночі, яка змінила все.
Арія спускалася сходами разом із Массімо, тримаючи його за руку — вперше не ховаючись, не боячись, що хтось подумає щось зайве.

Його долоня була теплою, впевненою, і від цього її серце тремтіло кожного разу, коли він несвідомо стискав її пальці.

— Сніданок уже готовий, — сказав він, кидаючи на неї короткий, але дуже ніжний погляд. — Хочу, щоб ти їла нормально. Учора… — він зробив паузу. — Це була ніч, після якої ти повинна відновитися.

Її щоки спалахнули, і він посміхнувся.
Та раптом його усмішка згасла.

Арія відчула зміну ще до того, як побачила її.

У холі, спершись на мармурову колонну, стояла Камілла.

У чорній сукні, різкій, відвертій. Волосся розпущене, погляд — холодний і хижий. Вона виглядала так, ніби щойно вийшла з нічного клубу, але кожен її рух був вичисленим.
І на Арію вона дивилася так, ніби міряла мішень.

— О, а ось і теперішня господиня дому, — протягнула вона, скрививши губи у посмішці, що була лишень ножем, загорнутим у шовк. — Бачу, хтось гарно провів ніч.

Арія застигла.
Її пальці в руці Массімо злегка здригнулися, але він відразу обійняв її за талію — жорстко, захисно.

— Камілла, — голос Массімо був низький, спокійний… але небезпечний. — Чому ти в моєму маєтку?

Вона повільно підійшла ближче, відкидаючи волосся назад.

— А що? Тепер уже не можна провідати чоловіка, з яким я була роками?
Вона ковзнула поглядом по Арії. — Особливо якщо його новенька дружина… занадто чиста, щоб знати, що він любить насправді.

Арія відчула, як її серце стиснулося — спогад про ті слова на весіллі ще болів.

Але Массімо зробив крок уперед, ніби відрізаючи Каміллі шлях до Арії.

— Не смій говорити з нею так.

— Чому? — Камілла підняла підборіддя. — Бо ти тепер граєш у сімейне життя? Массімо, ти ж знаєш, хто ти. Ти — хижак. Ти не вмієш любити. А вона… вона просто чергова дівчинка, яку пожертвували на користь угоди. Ти врешті-решт повернешся до того, що справжнє.

Арія стиснула губи.
Камілла не знала нічого про їхню ніч.
Про те, як він торкався її з ніжністю, якої не знав навіть сам.

Але сказати це вголос було б… занадто особисто.

Массімо підійшов ближче до Камілли.

— Ти більше не частина мого життя.

Жінка завмерла — в її очах блиснуло щось між люттю й невірою.

— Ти серйозно? — прошипіла вона. — Заради неї?

Массімо не моргнув.

— Так. Заради неї.

Але це було не все.

Він повернув голову до Арії — і в його очах не було навіть крихти сумніву.

— Камілла, — сказав він уже спокійніше, але ще небезпечніше, — ти не торкнешся моєї дружини. Не підійдеш до неї. Не говорити з нею. Не смієш навіть піднімати на неї очі.

Він зробив паузу.

— Бо якщо ти ще раз спробуєш зневажити Арію…
він нахилився трохи вперед, і його голос став тихим, майже шепотом:
— я забуду, що колись був до тебе добрий.

Камілла відступила на крок.
Серце у Арії забилося сильніше — вона ніколи не бачила, щоб Массімо так когось відкидав.

— Ти зробив свій вибір, — вирвала Камілла, намагаючись звучати гордо, але її голос зраджував дрібну тріщину. — Сподіваюся… вона того варта.

Массімо не відповів.

Він просто взяв Арію за талію й повів коридором, не озираючись.

Коли вони зайшли в їдальню та двері зачинилися, Арія нарешті заговорила:

— Ти… захистив мене.

— Я завжди буду захищати тебе, — відповів він без вагань. — Від ворогів. Від тих, хто хоче тебе злякати. Від минулого.
Він нахилився до її вуха:
— Ти — моя дружина. І я більше нікому не дозволю поставити під сумнів твоє місце в моєму житті.

Арія відчула, як з грудей злітає тремтливий подих.

Вона не була більше просто частиною угоди.
Не була дівчинкою, принесеною в жертву.

Вона була вибором.

Його вибором.

І це змінювало все.