Розділ 15.

Арія не очікувала, що він її кудись повезе.
Після їхнього тихого ранку з панкейками вона думала, що Массімо знову зникне у справах. Але ввечері він зайшов до її кімнати — у чорній сорочці, шкіряній куртці, з тим поглядом, який означав тільки одне:

— Одягайся красиво. Я хочу показати тобі моє місто.

— Н… Нью-Йорк? Уночі? — розгублено перепитала вона.

— Уперше виходимо разом. Хочу, щоб ти побачила, ким я є… не лише в цих стінах.

Його голос був низький, майже оксамитовий.
Арія відчула, як серце трохи пришвидшилося.

Через годину…

Чорний Rolls-Royce ковзав нічними вулицями Нью-Йорка. Неонові вогні, шум мегаполіса, тисячі голосів — усе це звалилося на Арію, і вона не могла відірвати погляду від вікна.

— Тут я виріс, — сказав Массімо, дивлячись на місто не так, як дивляться туристи. — Тут мене навчили бути вовком.

— Ти виглядаєш… дуже інакше, — прошепотіла Арія.

Він усміхнувся краєм губ.

— Зараз побачиш ще більше.

Коли вони вийшли, перед ними здіймався величезний нічний клуб. Ні таблички, ні вивіски — тільки темні двері й двоє охоронців, які одразу опустили голови, побачивши Массімо.

— Це твій клуб? — здогадалась вона.

— Один із.

Усередині було темно, дорого й небезпечно.
VIP-зона, охорона в тіні, погляди, що затримувались на Массімо з повагою… і на Арії — із зацікавленістю.

Він поклав руку їй на талію — впевнено, володіючим жестом:

— Тримайся ближче.

Її ніби накрило хвилею тепла.

Через кілька хвилин…

Вони сиділи в окремій зоні. Арія вперше пила коктейль — солодкий, легкий. Массімо щось говорив із охоронцем, але весь час стежив за нею поглядом, навіть краєм ока.

І саме в той момент, коли вона на мить відвернулася — з’явився він.

Незнайомець.
Сорочка розстібнута, усмішка занадто впевнена. Один із тих, хто вважав себе королем нічного Нью-Йорка.

— Привіт, красуне, — сказав він, нахиляючись занадто близько. — Ти тут сама?

Арія одразу відсунулась.

— Я не одна.

— Та ладно. Хто б тебе залишив саму? Таку гарну…

Він простягнув руку — і торкнувся її волосся.

Помилка.

Гучні баси заглушили все… але не звук кроків Массімо.
Він підійшов так швидко, що незнайомець навіть не встиг відсмикнути руку.

— Відсунься, — сказав Массімо холодним, рівним голосом.

— А ти хто такий—

Незнайомець не встиг договорити.

Массімо схопив його за шию, притиснув до стіни так, що той мало не захрипів.
Його очі були… небезпечні.
Темні, глибокі, без краплі жалю.

— Ти торкнувся моєї дружини, — сказав він тихо. — У моєму клубі.

— Я… я не знав…

— Тепер знаєш.

І він зробив жест рукою.
Через секунду двоє охоронців підбігли, схопили незнайомця й відтягнули його назад, у темряву. Там пролунало приглушене стогнання, звук удару, ще один.

Арія завмерла.

Массімо повернувся до неї.
Його руки все ще були напружені.
Погляд — темний від злості й чогось іншого… більш особистого.

Він підійшов, поклав руки їй на обличчя — надто обережно, ніби боявся налякати.

— Ти в порядку? Він торкнувся тебе? Болить?

— Н-ні… просто… я злякалась.

Він нахилився ближче, торкнувшись лобом її чола, і прошепотів:

— Я не дозволю нікому… нікому доторкнутись до тебе. Ти моя дружина. І хто б не намагався зробити тобі боляче — зникне.

Вона відчула, як у грудях стискається щось дивне, тепле.

Не страх.

Не відраза.

А… захищеність.

Массімо підняв її під підборіддя й дивився так уважно, ніби хотів розгадати всі її думки.

— Пішли звідси, dolcezza. Хочу, щоб ніч у моєму місті залишила тобі тільки хороші спогади.

Він узяв її за руку.

І вперше Арія не намагалася вирватись.