Розділ 16.

Ніч після інциденту в клубі стала найтихішою за весь час її перебування в маєтку.
Арія не могла заснути.
У голові знову й знову спливала та мить, коли Массімо притиснув незнайомця до стіни, коли захищав її так люто, наче вона була найдорожчим його скарбом.

І те, як він потім торкався її обличчя… як говорив, що не дозволить нікому заподіяти їй болю.

Він був небезпечним.
Безжальним.
Страшним для всіх інших.

Але тільки не для неї.

Саме тоді всередині Арії щось змінилося — тихо, але невідворотно.
Страх, що роками стискав її горло, послабив хватку.
Вона раптом зрозуміла: цей чоловік може розламати світ… але для неї він стане стіною, а не загрозою.

Її руки тремтіли, коли вона відкрила шафу.
Вибрала нічну сорочку, яку ніколи не наважувалась одягнути — тонку, шовкову, майже прозору, білу, як пелюстка.
Натягнула її, і тканина обійняла шкіру так ніжно, що вона сама себе злякалася.

Але вона була рішуча.

Сьогодні…
Вона хоче бути його дружиною — не лише за документами.
Хоче стати його жінкою.
Хоче зробити крок, якого він від неї не вимагав, але на який вона сама дозріла.

Він захистив мене. Він бачить мене. Він чекає мене.
І вона теж хоче його.

Арія тихо вийшла з кімнати. Коридор був порожнім, тільки м’яке світло ламп освітлювало шлях до його спальні.

Вона постукала.

Двері були незамкнені.

Вона увійшла.

Массімо стояв біля великого панорамного вікна.

Його широка спина була підкреслена світлом нічного міста за склом. Темне вбрання, злегка розстібнута сорочка, тиша навколо… Він виглядав як хижак, що стежить за своїм світом — сильний, мовчазний, небезпечний.

Арія зробила крок.
Потім ще один.

І торкнулася кінчиками пальців його спини.

Він застиг.

Повільно повернув голову.
І коли він побачив її — у цій білій сорочці, з трохи зніяковілим, але рішучим поглядом — його очі змінилися.
У них промайнуло здивування.
Недовіра.
І щось, схоже на приглушений шок.

Він розвернувся повністю.

— Aria… — його голос був низький, хриплий. — Що ти…

Він не міг відірвати погляду від неї.

Вона ковтнула, але трималася впевнено. Підійшла ближче, так близько, що відчувала тепло його тіла.

— Я… прийшла до тебе, — тихо сказала. — Тому що хочу бути твоєю дружиною по-справжньому.

Він напружився.

— Це не те, що я вимагав від тебе.

— Я знаю. Ти ніколи не змушував. — Вона підняла руку й торкнулася його щоки. — Але я більше не боюся тебе.

Він різко вдихнув.

— Aria…

— Я готова, — прошепотіла. — Хочу віддатися тобі. Хочу, щоб ти був моїм першим. І… я вірю, що ти будеш ніжним.

Його очі спалахнули.
Але він не рухався.
Ніби боявся доторкнутися.

— Dolcezza… — він взяв її за зап’ястя, дуже обережно. — Ти розумієш, що говориш? Розумієш, що для мене це означає?

Вона кивнула.

— Я хочу тебе, Массімо.

Його дихання стало важким.
Він повільно притяг її ближче, поклавши руки на її талію. Секунда… дві… він ніби перевіряв, чи не змінить вона думку.

Вона не змінювала.

І тоді він нахилився та вперше по-справжньому поцілував її — повільно, глибоко, так, ніби вклав у цей поцілунок усе стримане бажання й ніжність, які тримав місяцями при собі.

Поцілунок, після якого вона вже не могла відійти назад.

Він торкнувся її щоки лобом.

— Якщо я візьму тебе… — прошепотів він, трохи задихнувшись, — ти станеш моєю назавжди. Я не відпущу. Ніколи. Ти готова до цього?

— Так, — відповіла вона. — Ти вже давно забрав моє серце.

Він закрив очі, ніби ці слова були ударом прямо в душу.

Потім обійняв її, підняв, притиснувши до себе, й поніс до ліжка.

Світло міста залишилося за вікном.
Двері закрилися.

І ніч стала їхньою.