Розділ 14.

Ранок у маєтку був незвично тихим. Сонце ще тільки піднімалось, торкаючись золотом великих панорамних вікон, коли Арія, босоніж, спустилася на кухню. Вона прокинулась раніше за всіх — думки про Массімо, про вчорашній вечір, про його поцілунки, про його погляд, що завжди проникає просто в душу, не дали їй довго спати.

Вона відчула раптове бажання… зробити щось для нього. Маленьке. Простіше простого. Але від себе.

І тому зараз вона стояла біля мармурової стійки й обережно перевертала панкейки, наповнюючи кухню запахом ванілі й теплого тіста. На столі вже лежали свіжа полуниця, збиті вершки і мед.

Арія нахилилася, щоб дістати тарілку, коли раптом за спиною почувся знайомий низький голос:

— Що це я бачу?

Вона здригнулася трохи сильніше, ніж хотіла б. Массімо стояв у дверях — розстібнута сорочка, вологе волосся після душу, руки в кишенях. Він виглядав спокійним… але в очах вже спалахував той м’який вогонь, який з’являвся тільки, коли він дивився на неї.

— Я… готую, — тихо сказала Арія. — Сніданок.

Він повільно пройшов ближче, зупинився просто за її спиною, схилившись так, що вона відчула його тепло.

— Не знав, що ти вмієш готувати, piccola mia.

— Дещо вмію… — вона усміхнулася малою, сором’язливою посмішкою. — Мене навчила кухарка в будинку батька.

— Хм, — він торкнувся пальцями тарілки з полуницями. — Це, безперечно, гарний ранок…

Він узяв одну ягоду. І перш ніж Арія встигла зрозуміти, що він робить, Массімо легенько торкнувся її підборіддя.

— Відкрий рот, — тихо наказав.

Її щоки спалахнули. Але вона послухалась.
Він поклав їй полуничку на губи — м’яко, майже дбайливо. Її подих збився.
І коли вона проковтнула, він нахилився ближче й поцілував її — теплим, повільним, трохи володіючим поцілунком. Його рука знайшла її талію й обережно притягнула ближче.

— Ти робиш мій ранок кращим, ніж будь-який кухар, — прошепотів він до її губ.

Арія зніяковіла, але в її грудях розлилося щось солодке, нове… небезпечне.

Массімо взяв тарілку з панкейками.

— Сідаємо разом, — сказав так, ніби це не прохання, а щось природне.

Вони сіли за великий стіл, але відстань між ними залишилась крихітною. Він підсунув їй тарілку, потім собі. Але замість того щоб почати їсти — взяв виделку, наколов шматочок її панкейка та підніс їй.

Арія тихо засміялася.

— Я можу сама.

— Я знаю, — його погляд став теплішим. — Але хочу бачити, як ти їси те, що приготувала сама.

Вона послухалась.
І кожен раз, коли вона відкривала рот, він дивився так уважно, що Арія не могла дихати рівно.

— Це найкращі панкейки, які я їв, — сказав він нарешті.

— Ти просто мене підтримуєш…

— Ні, Аріє, — він підвів її погляд до свого. — Я ніколи не кажу тобі того, чого не думаю.

Вона опустила очі, ховаючи легку усмішку.
А він простягнув руку, зняв крапельку вершків з її губ і… облизав свій палець, не відводячи очей.

У неї захололо в животі.

— Нам треба частіше снідати разом, — тихо додав він.

І в той момент Арія вперше відчула:
жити поруч з Массімо… може бути небезпечно не тільки для її свободи, а й для її серця.