Розділ 12.

Наступний вечір був несподівано тихим.
Арія саме переглядала книги в бібліотеці, коли двері прочинилися, і з’явився Массімо.

— Пішли зі мною, — сказав він, не як наказ, а майже як запрошення.

Вона вагалася лише мить, перш ніж піти за ним.
Вони піднялися на другий поверх, де він власноруч накрив стіл на терасі, освітленій м’якими лампами. Нічний вітер, запах моря й скрип дерев створювали атмосферу, якої Арія зовсім не чекала.

На столі стояла велика коробка з суші.

— Ти коли-небудь їла суші? — запитав він, стягуючи кришку.
— Ні… — призналася вона. — Навіть не пробувала.

На його обличчі майнула ледь помітна усмішка.
— Тоді сьогодні спробуєш.

Арія нерішуче взяла палички, але в той же момент Массімо поклав свою руку поверх її, м’яко зупиняючи.

— Ні, — сказав він, і в його голосі було щось повільно-ніжне. — Дозволь мені.

Він вибрав шматочок ролу, занурив у соус і підніс до її губ.

Арія спочатку вагалася, але потім обережно взяла шматочок губами.
Смак був новим, м’яким, ніжним.
І все ж не смак суші вразив її найбільше — а те, як він дивився на неї в цю мить: ніби вивчав, ніби відкривав щось справжнє, тендітне.

— Непогано, — прошепотіла вона.
— Це тільки початок, — відповів він і підніс ще один.

Вона сміялася тихо, невимушено. І Массімо ловив кожну її реакцію — так, ніби ці прості моменти для нього важили більше, ніж переговори мафії.

Коли вона ненароком торкнулася його пальців губами, Массімо завмер.
Погляд став темнішим, глибшим.
І тоді він нахилився ближче, ніж будь-коли.

— Знаєш… — сказав він тихо, майже на подих. — Коли ти так дивишся на мене… я забуваю, хто я для всіх інших.

Арія не встигла відповісти.
Його губи торкнулися її губ — м’яко, ніби він боявся злякати.
Поцілунок був неспішним, уважним, і Арія відчула, як земля під ногами ніби зникає.

Коли він відступив, її серце шалено калатало.

Массімо ковзнув пальцем по її щоках.
— Скажи мені правду, Аріє. Тебе цілували до мене?

Вона ледь усміхнулась, але погляд опустила.
— Ні.
Пауза.
— Ти перший.

Його очі спалахнули чимось глибоким, небезпечним і водночас теплим.

— Добре, — прошепотів він. — Так і має бути.

Він нахилився ближче, і їхні лоби торкнулися.

— Я завжди буду першим для тебе.
Його голос був хрипкий, низький.
— Першим у всьому.
Його рука ковзнула по її шиї, але не наполегливо — з обережністю, якої вона б ніколи не очікувала від «лещат».
— А коли ти будеш готова… твоя невинність також буде моєю. Але тільки коли ти сама цього захочеш.

Арія вдихнула глибше, намагаючись опанувати емоції.
Вперше вона не боялася його близькості.
Вперше її тягло до нього.

Массімо піднявся й простягнув їй руку.
— Ходімо. Я покажу тобі місто світла з тераси.

Вона вклала свою долоню в його.

І їй здавалося, що з кожним дотиком він розбиває той образ монстра, якого вона так довго боялася.