Розділ 10.

Маєток Массімо під Нью-Йорком був схожий на фортецю — високі ворота, озброєна охорона, камери на кожному куті. Арія дивилася на все це з вікна своєї кімнати, намагаючись усвідомити, що тепер це — її дім.

Минуло кілька днів після весілля. Вона бачила його рідко: Массімо зникав у своєму кабінеті або виїжджав у місто, залишаючи за собою тишу і відчуття холоду. Але коли він повертався, усе навколо змінювалося — навіть повітря.

Одного вечора Арія випадково почула його голос у великій залі. Вона вийшла з бібліотеки і зупинилася біля відчинених дверей.
Всередині стояв Массімо — спокійний, мов хижак перед стрибком. Перед ним — двоє чоловіків, налякані, з опущеними головами.

— Ви зрадили, — сказав він рівно. — І ви знаєте, що за це буває.

Його голос не підвищувався, але кожне слово лунало, як вирок. Один із чоловіків почав благати, клястися у вірності, але Массімо лише злегка підняв руку.
— Тиша.
Погляд його був крижаний.
— У цьому світі немає місця тим, хто грає на два боки. Ви знали правила.

Арія дивилася, не в силах відірватися. Він не кричав, не бив, не лаявся. Але в його спокої була така влада, що навіть охоронці відвертали очі.
Він зробив короткий знак — і все було вирішено. Людей вивели.
Коли двері зачинилися, Арія з жахом і захопленням зрозуміла: цей чоловік справді керує страхом. І ніхто не сміє йому перечити.

---

Вона стояла на сходах, коли Массімо підняв погляд і побачив її.
— Ти не повинна була це бачити, — сказав він, підходячи ближче.
— Я… я не хотіла. Просто… — Вона ковтнула повітря. — Ти міг їх просто відпустити.
Він зупинився на крок від неї. Його погляд потемнів.
— Відпустити? Вони хотіли продати моїх людей федералам. Якби я їх відпустив, завтра тут стояла б поліція. А ти — була б у небезпеці.

— Через мене ти зробив це? — тихо спитала вона.
— Через тебе я роблю багато речей, які ненавиджу, — відповів він після паузи. — Але якщо доведеться знову — я зроблю. Бо ти моя дружина.

Його слова звучали, як клятва, хоч у них не було ніжності. Але коли він простягнув руку й торкнувся її волосся, рух був неймовірно м’яким.
— Не бійся мене, Аріє. Ти бачиш тільки те, що я показую світові. Але не все в мені — темрява.

---

Наступного ранку, коли вона виходила у сад, побачила, як до воріт під’їхала чорна машина.
Массімо стояв біля неї й говорив із якимось чоловіком. Потім Арія помітила — той тримав у руках коробку. Усередині були книги, фарби, мольберт.
— Це для тебе, — сказав Массімо, коли побачив її здивований погляд. — Ти казала, що любила малювати, ще до… всього цього.

Вона не знала, що сказати.
— Ти пам’ятав?
— Я слухаю, коли ти говориш, — відповів він просто.

І вперше за всі ці дні Арія посміхнулася. Не тому, що мусила. А тому, що вперше відчула — у цьому домі, повному холоду й страху, є місце для тепла.
І це тепло виходило від нього.

---

Тієї ночі, лежачи в ліжку, вона довго не могла заснути.
Їй здавалося, що розуміє його трохи краще. Массімо жив між двома світами — світлом і темрявою, владою і почуттями. І, можливо, він сам не знав, який із них переможе.

А вона… вона починала бачити не монстра.
Вона починала бачити чоловіка, якого, всупереч усьому, могла б полюбити.