Розділ 5.

Маєток Массімо сяяв у вогнях, мов сцена старовинного фільму. Білий мармур, кришталь, аромат троянд і вина — усе довкола виглядало ідеально. Та Арія відчувала, що цей день — не свято, а вирок.

Вона сиділа поруч із Массімо, його рука лежала на її талії, володіючи нею так само впевнено, як і всім, що його оточувало. Його обличчя — бездоганне, різьблене, мов у статуї, але в очах — лід і полум’я. Коли він нахилявся, щоб щось сказати їй на вухо, її серце зрадницьки стискалося.

— Посміхайся, tesoro mio, — прошепотів він. — Усі дивляться.

Арія слухняно всміхнулася. Вона бачила, як за столами сміялися гості, як шампанське піниться у високих келихах, як мати Массімо підняла тост. Її світ здавався далеким, ніби за склом.

Потім музика змінилася, і Массімо повів її до танцю. Його долоня торкнулася її спини — сильна, гаряча, володіюча. Він дивився просто в очі, й у його погляді було щось небезпечне, від чого у неї перехопило подих.
Він вів її впевнено, наче хижак, що тримає здобич під контролем, і водночас — ніжно, із прихованою пристрастю.

Коли танець закінчився, він відпустив її руку й відвернувся, щоб поговорити з якимось гостем. Арія зробила кілька кроків убік, щоб перевести подих. Її серце билося надто швидко.

— Гарний танець, правда? — почулося позаду.

Арія обернулася — перед нею стояла жінка. Висока, ефектна, із чорним, мов ніч, волоссям і червоною сукнею, що облягала тіло. На її губах грала усмішка, гостра, як лезо.

— Я Камілла, — сказала вона тихо. — Ти, мабуть, чула про мене.

Арія напружилась. Ім’я знайоме. Хтось із гостей шепотів про неї раніше — «його колишня».

— Не хвилюйся, cara, — Камілла провела пальцем по краю келиха. — Я не збираюся псувати твоє свято. Просто хотіла... попередити.

— Попередити? — голос Арії зрадницьки затремтів.

— Так. — Її усмішка розширилась. — Массімо… має свої вподобання. Він любить, коли його жінки не бояться болю. І коли вони не прикидаються невинними.

Арія відчула, як кров відлила від обличчя.

— Мені шкода, якщо це шок, bella sposa, — продовжила Камілла солодким тоном. — Але, знаєш… твоя перша ніч навряд чи буде казковою. Він не ніжний. І він… не вірний.

— Досить, — прошепотіла Арія, але Камілла лише знизала плечима.

— Повір, я знаю його краще, ніж будь-хто. Ти не його смак, дитинко. Та, можливо, він знайде спосіб використати тебе по-іншому.

Її погляд ковзнув униз — туди, де блищала обручка на пальці Арії.

— Гарна прикраса. Шкода, що вона означає лише владу, а не любов.

І, залишивши позаду аромат дорогих парфумів і післясмак отрути, Камілла пішла.

Арія стояла непорушно. Сміх, музика, келихи, голоси — усе стало глухим шумом. Її пальці мимоволі стиснули край сукні, щоб не заплакати прямо там.

Вона бачила, як Массімо розмовляє з гостями — впевнений, бездоганний, наче з іншої реальності. І подумала:
Невже він справді такий, як сказала Камілла?
Невже монстр, якого всі бояться, стане її чоловіком сьогодні вночі?

Та коли їхні погляди зустрілися, щось у його очах змусило її зупинитися. На мить там було щось інше — не лід, не гнів, а короткий спалах чогось глибшого.

Арія опустила погляд. Вона знала лише одне: ніч, яка наближається, змінить усе.