Розділ 11

Світанок увірвався в спальню не через вікна, а через нюх. Я прокинулася від такого густого, солодкого й водночас свіжого аромату, що на мить здалося, ніби я сплю в центрі величезної оранжереї. Я розплющила очі й ахнула.

​Усе величезне ліжко навколо мене було засипане білими півоніями. Тисячі шовковистих пелюсток утворювали справжнє море, в якому я тонула. Їх було так багато, що запах паморочив голову.

​Я взяла одну квітку в руки, торкаючись ніжних пелюсток. І раптом усередині все похололо. Той таємничий букет у Києві... Тепер я точно знала, хто його прислав. Це був Амір. Тоді ми посварилися з Денисом , він ревнував, а я... я вже тоді відчувала, що ця брехня — початок кінця. Амір мітив свою територію ще тоді.

​Я повернулася, щоб обійняти його, щоб відчути його тепло, але поруч було порожньо. Тільки прим’яте простирадло нагадувало про нашу шалену ніч. Я простягнула руку до його половини ліжка — холодна.

​Хвиля печалі накрила мене. Знову. Він знову поїхав, залишивши мене одну в цьому золотому лабіринті. Я розуміла, що батько в лікарні, що на ньому величезна відповідальність, але в цю хвилину мені так бракувало його підтримки.

​Я важко зітхнула і підвелася.Я знайшла в своїй валізі просту сіру майку на бретельках і короткі джинсові шорти — моє звичне київське вбрання для дому. Взула босоніжки і спустилася вниз.

​Кена вже чекала на мене в їдальні. Коли вона побачила мій наряд, її очі розширилися, а на обличчі промайнула суміш подиву й легкого осуду. Вона нічого не сказала, лише ввічливо подала сніданок, але я відчула себе ще більш чужою в цьому домі.

​Сніданок був смачним, але я ледь ковтала їжу. Думки про Дениса, про маму, про Аміра в лікарні не давали спокою. Що мені робити далі? Сидіти в чотирьох стінах і чекати вечора? Це було нестерпно.

​— Кено, — звернулася я до покоївки, коли вона прибирала зі столу. — Я б хотіла оглянути маєток. Амір дозволив?

​Кена кивнула.

— Пане Амір казав, що ви можете ходити скрізь, окрім його робочого кабінету, коли його немає. Але... — вона знову виразно подивилася на мої шорти.

​— Добре, я зрозуміла, — я не збиралася перевдягатися. Мені потрібно було відчути хоч краплю свободи.

​Я вийшла з дому і занурилася в дослідження маєтку Аміра. Те, що я побачила, було втіленням розкоші та вишуканого смаку, змішаного з багатовіковими традиціями Сходу.

​

​Маєток Аміра — це не просто будинок, це цілий палацовий комплекс, обнесений високим муром із червоного каменю. Усе тут дихало історією та неймовірним багатством.

​Я почала з саду. Це був справжній шедевр ландшафтного мистецтва. Доріжки, викладені мозаїкою "зелідж" із блакитних та терракотових плиток, вели мене повз акуратно підстрижені кущі жасмину та розмарину. Повітря було наповнене солодким ароматом цитрусових дерев — апельсини, лимони, грейпфрути висіли на гілках, наче яскраві ліхтарики. У тіні пальм ховалися затишні альтанки з різьбленого дерева, застелені килимами та закидані подушками. Крізь усе це диво протікали вузькі канали з водою, які зливалися у великі фонтани, що тихо дзюркотіли, створюючи приємну прохолоду.

​Я підійшла до стайні.У просторих, ідеально чистих денниках стояли величні арабські скакуни. Їхня шерсть лисніла під сонцем, а очі були повні вогню. Конюхи, побачивши мене, ввічливо схиляли голови, але я бачила, що вони теж дивуються моєму вигляду.

​Далі була зона відпочинку біля величезного басейну. Вода в ньому була такою прозорою, що було видно вигадливий візерунок на дні. Навколо стояли шезлонги з білосніжними рушниками, а поруч — невеликий бар. Від басейну відкривався вид на Атлантичний океан. Його безкрайні сині води відділяли мене від усього, що я колись знала, від мого минулого.

​Я повернулася до будинку. Його архітектура була класичною марокканською: арки, куполи, різьблені дерев’яні елементи. Усередині панувала прохолода. Величезні зали з високими стелями були заставлені антикварними меблями, привезеними з усього світу. На стінах висіли картини та старовинна зброя. Кожна кімната була унікальною, кожна мала свою історію.

​Маєток  був ідеальним, розкішним і неймовірно красивим. Але в цій красі я почувалася самотньою. Усе тут належало йому, усе дихало його силою та владою. А я... я була лише його "півонією", яку він зірвав у Києві та привіз сюди, щоб вона прикрашала його палац. Я була його грішною пристрастю, замкненою в цій золотій клітці, і океан за вікном нагадував мені про ціну, яку я за це заплатила.

​Сонце піднімалося все вище, і спека ставала нестерпною. Я повернулася до будинку, втомлена від огляду та власних думок. Вечір був ще далеко, а невідомість лякала більше, ніж будь-яка буря.

Бібліотека Аміра виявилася справжнім святилищем тиші. Високі стелі, запах старої шкіри та паперу, стелажі з темного дерева, що сягали самого верху. Я довго блукала між рядами, торкаючись корінців книг, поки не знайшла те, що шукала — невеликий том французькою мовою. Французька завжди була моєю пристрастю, вона нагадувала мені про навчання, про мрії, які здавалися такими простими до зустрічі з Аміром.

​Я вже збиралася йти до крісла, як мою увагу привернула тонка срібна рамка, що стояла в глибині полиці, заставлена іншими книгами. Я простягнула руку і дістала її.

​З фотографії на мене дивився Амір. Він був трохи молодшим, його погляд не був таким втомленим і жорстким, як зараз. Поруч із ним стояла жінка. Вона була неймовірно, майже болісно гарною: витончені риси обличчя, розкішне темне волосся і очі, в яких світилася впевненість. Те, як він її обіймав, як вони посміхалися один одному... було очевидно: вони були парою. Щасливою парою.

​Ревнощі, гострі й отруйні, миттєво здавили мені горло. Хто вона? Де вона зараз? Чи він досі її кохає? Тисячі запитань закрутилися в голові, змушуючи серце калатати швидше. Я відчула себе такою маленькою і випадковою в його житті. Якась перекладачка з Києва в коротких шортах, що втекла від нареченого... хіба я можу рівнятися з цією королевою?