Розділ 9

Ранок увірвався в спальню холодним сірим світлом, що пробивалося крізь щілину між шторами. Я розплющила очі й перше, що відчула — це важку, теплу руку Аміра на моїй талії. Спогади про ніч накрили мене лавиною: його шепіт, обережність, з якою він торкався мене, і те шаленство, в якому я добровільно потонула.

​Серце стиснулося від дикої суміші почуттів. Я хотіла кричати від щастя, бо нарешті дізналася, що таке справжня пристрасть із коханим чоловіком. І водночас мені хотілося розридатися від огиди до самої себе. Я зрадила Дениса. Людину, яка будувала зі мною плани, яка вірила мені. Я стала тією жінкою, яку завжди зневажала.

​Амір спав глибоко, його обличчя зараз виглядало напрочуд спокійним, майже вразливим. Я обережно, затамувавши подих, прибрала його руку і вислизнула з ліжка. Кожен рух віддавався болем у всьому тілі, нагадуючи про те, що сталося.

​Тихо, наче тінь, я пройшла у ванну. Швидко вмилася холодною водою, намагаючись змити з себе запах його парфумів і залишки нічної пристрасті. Потім почала гарячково збирати свої речі, розкидані по вітальні. Кожна секунда перебування тут здавалася мені злочином. Я мала піти. Зараз. Поки ілюзія безпеки не затягнула мене назад.

​Я вже вдягла свій тренч і взяла сумку, тиснучи на ручку вхідних дверей, коли ззаду пролунав його голос — низький, заспаний, але миттєво зосереджений.

​— Куди ти зібралася, Аселю?

​Я здригнулася і повільно повернулася. Амір стояв у дверях спальні, лише в штанях, з розпатланим волоссям. Його погляд сканував мене, наче намагаючись зрозуміти, чому я втікаю.

​— Я їду, — мій голос тремтів, і я не могла дивитися йому в очі.

— Просто так? Після всього, що було? — він зробив крок до мене, але я виставила руку вперед, зупиняючи його.

— Це було помилкою, Аміре. Величезною помилкою. Я не мала цього робити. Не в такий спосіб.

​На його обличчі промайнула тінь болю, яку він миттєво приховав за маскою холодної витримки.

— Помилкою? Ти справді так вважаєш після цієї ночі?

​— Я їду до Дениса, — відрізала я, відчуваючи, як сльози знову підступають до горла. — Я маю все йому розповісти. Дивитися йому в очі й зізнатися, що я зробила. Я розійдуся з ним. Але я не можу залишатися тут, поки він не дізнається правду. Я не можу будувати щось нове на такій брудній брехні.

​Амір мовчав. Його кулаки стиснулися. Я бачила, як у ньому борються бажання зупинити мене і розуміння того, що я права.

​— Ти збираєшся зробити це сама? — запитав він тихо. — Ти розумієш, що він зненавидить тебе? Що він може зробити?

— Це моя провина, і я маю її нести, — я нарешті натиснула на ручку дверей. — Прощавай, Аміре. 

Я вже торкнулася ручки дверей, відчуваючи холод металу, як раптом сильна рука Аміра лягла поверх моєї, притискаючи двері назад до одвірка. Я застигла, не в силах обернутися. Його дихання було зовсім близько, воно обпікало мою шию.

​— Ти не підеш звідси з думкою, що це було помилкою, Аселю, — його голос більше не був холодним. Він тремтів від напруги, якої я ніколи в ньому не чула.

​Він обережно розвернув мене до себе. Я побачила його очі — в них не було перемоги чи цинізму. Тільки гострий, майже болючий відчай.

​— Подивися на мене. Те, що сталося вночі... те, як ти віддала себе мені... це найкраще, що було в моєму житті. Я не грався з тобою. Я закохався в тебе ще там, в аеропорту, коли ти стояла розгублена серед натовпу. Весь цей час я боровся з собою, бо знав, чия ти дівчина. Але серцю не накажеш.

​Я закрила обличчя долонями, і сльози нарешті прорвалися назовні. Це було занадто. Його зізнання, цей нестерпний вибір, усвідомлення того, що ми обидва зараз робимо.

​— Аміре... Денис... він же твій брат, — прохлипала я крізь пальці. — Як ми зможемо дивитися йому в очі? Це розіб’є його. Ми руйнуємо все.

​Амір притягнув мене до себе, міцно притиснувши до своїх голих грудей. Я відчувала, як швидко б’ється його серце — так само шалено, як і моє. Ми обидва розуміли: це катастрофа. Наші стосунки — це бомба уповільненої дії для всієї його родини. Але водночас ми розуміли й інше: ми кохаємо один одного так сильно, що дихати поодинці вже не зможемо.

​— Я знаю, — глухо промовив він мені у волосся. — Я знаю, що це зрада. І мені з цим жити. Але я не відпущу тебе до нього, щоб ти мучилася в нелюбові. Це було б ще більшим злочином.

​Він зняв з мене тренч, наче забираючи всі мої наміри втекти, і м’яко підштовхнув до дивана.

— Сядь. Я приготую сніданок. Тобі потрібні сили.

​Я спостерігала за ним крізь пелену сліз. Амір — владний, небезпечний, багатий чоловік — зараз стояв на кухні біля плити, зосереджено готуючи яєчню та заварюючи каву. Аромат свіжомелених зерен почав заповнювати квартиру, трохи заспокоюючи мої розхитані нерви.

​Він поставив переді мною тарілку та чашку, сідаючи навпроти. Його погляд був прямим і рішучим.

​— Слухай мене уважно, Аселю. Ти нікуди не поїдеш сама. Я не дозволю тобі нести цей тягар і вислуховувати його звинувачення. Я — чоловік, і це моя відповідальність. Я сам поїду до Дениса. Сьогодні.

​— Ти... ти хочеш сказати йому все сам? — я ледь не впустила чашку.

— Так. Я розповім йому правду. Від початку і до кінця. Він має почути це від свого брата, а не з випадкових чуток чи побачивши твої заплакані очі. Це буде важка розмова, можливо, остання в нашому житті як братів. Але я не ховатимуся за твоєю спиною.

​Я дивилася на нього і розуміла: цей чоловік справді піде до кінця. Він готовий втратити родину заради мене. І в цей момент мій страх перед майбутнім трохи відступив, поступившись місцем безмежній вдячності та ще більшому коханню.

Ми сиділи в машині, і я відчувала, як тепло його руки на моєму коліні трохи вгамовує тремтіння. Амір був зосереджений, він уже подумки вибудовував стратегію розмови з Денисом. Але один телефонний дзвінок розірвав цю рішучу тишу, наче постріл.

​Я бачила, як обличчя Аміра вмить зблідло, а пальці, що стискали кермо, побіліли.