Розділ 7

Ніч у маєтку Караме перетворилася на чергове коло пекла. Я кидалася на шовкових простирадлах величезного ліжка, плутаючись у власних спогадах і страхах. Лихоманка знову стискала мої скроні. У сновидіннях обличчя Аміра з його пекучим, владним поглядом змінювалося плачем малюка, який простягав до мене крихітні ручки. Хлопчик кликав мене з темряви, а поруч стояв Амір, який мовчки розвертався й ішов геть до іншої жінки, залишаючи мене саму на згарищі їхнього кохання.
​Я прокинулася на світанку, важко дихаючи. Сорочка була мокрою від гарячого поту, а в роті гірчило від розпачу. Я майже не спала.
​Опускаючи ноги на холодну підлогу, я раптом замерла. На масивному письмовому столі біля вікна, де ще ввечері нічого не було, стояв відкритий ноутбук. Його екран м'яко світився в напівтемряві кімнати.

Я стояла на колінах перед столом, втупившись у цей клятий екран, і просто не могла дихати. Мої пальці, що тремтіли від дикої лихоманки, повільно торкнулися прохолодного скла ноутбука. Там, на фотографії, дивився на мене він. Мій хлопчик. З тими самими оксамитовими, кавовими очима Аміра, з моїми губами й кучерявим волоссям, яке я стільки разів гладила у своїх кошмарах.
​Він був живий. Боже мій, він був живий.
​З моїх грудей вирвався крик, який я більше не мала сил стримувати. Я ридала, уткнувшись обличчям у холодний мармур підлоги, виплакуючи весь той нестерпний біль, який давив мене ці два роки. Мене дурили. Мені брехали. Мене змусили пройти через пекло й поховати власну дитину, поки вона росла десь без мене.
​Сльози обпалювали щоки, але всередині цієї гарячої бурі раптом народився крижаний, небезпечний спокій. Більше не було сумнівів. Не було страху. Максут Караме не знущався й не грав зі мною — він дав мені доказ. Він тримав у руках ключі від мого розбитого життя.
​І його ціна була чіткою: моє життя, моє ім'я і моя свобода. Я мала стати його офіційною дружиною.
​Я повільно підвелося з підлоги, витираючи долонями сльози. Подивилася на себе в дзеркало: бліда, із синяками під очима, але з вогнем у погляді, якого я не відчувала вже дуже давно. Амір відрекся від мене, розлучився за моєю спиною й одружився з іншою. Мого кохання більше не існувало. Всі мої мости згоріли.
​Тепер я була просто матір'ю, яка поверне свою дитину будь-якою ціною.
​Назад дороги не було. Я випрямила спину, глибоко вдихнула прохолодне повітря розкішної спальні й попрямувала до дверей, щоб знайти Максута Караме й сказати йому своє «так».

Я швидко вмилася холодною водою, щоб змити сліди нічних сліз, і випрямила спину. Ноги все ще трохи тремтіли, але всередині мене більше не було сумнівів. Я спустилася величними мармуровими сходами на перший поверх.
​Максут чекав на мене у світлому, залитому ранковим сонцем внутрішньому дворику. Він сидів за розкішно накритим столом біля фонтану, гортаючи якісь папери. Побачивши мене, він підвівся, повільно склав документи й ледь помітно посміхнувся у свою густу чорну бороду.
​— Доброго ранку, Асель, — його низький голос лунав м'яко й виважено. — Сподіваюся, вам вдалося трохи відпочити. Приєднуйтесь до сніданку. Тут є свіжі фрукти, випічка та кава.
​Я не стала сідати за стіл. Зупинилася за два кроки від нього, заклавши руки за спину, щоб він не помітив тремтіння в пальцях, і подивилася йому прямо в його темні янтарні очі.
​— Я згодна, — холодно, без жодної емоції промовила я. — Я стану вашою дружиною, Максуте.
​На його висіченому з каменю обличчі спалахнуло глибоке задоволення. Він не виявив бурхливих емоцій, лише злегка нахилив голову, знову занурюючи мене в цей свій крижаний, абсолютний спокій.
​— Я й не сумнівався в цьому, Асель, — спокійно мовив він, жестом знову запрошуючи мене до столу. — Ви розумна жінка. Ви вмієте тверезо оцінювати ситуацію, коли йдеться про найдорожче. Сідайте, будь ласка. Нам потрібно обговорити деталі.
​Цього разу я присіла на краєчок плетеного крісла, але до їжі навіть не торкнулася. Лише взяла в руки чашку з чорною кавою, щоб зігріти занімілі пальці.
​— У мене є одна умова, — промовила я, дивившись на нього крізь парапет фонтану. — Моя єдина, але непохитна умова цього шлюбу.
​Максут підняв брову, граціозно роблячи ковток із своєї чашки:
— Я слухаю вас.
​— Цей шлюб буде лише на папері, — твердо відрізала я. — Я не спатиму з вами як жінка. Жодного інтиму, жодних подружніх обов'язків у ліжку. Ви отримуєте свій статус, союзницю та гру проти Аміра, але моє тіло залишається моїм. Якщо ви не згодні — я йду просто зараз.
​Максут тихо засміявся — низько, оксамитово, абсолютно без злісті чи образи. Цей сміх прозвучав настільки природно, що я мимоволі напружилася.
​— Асель, заспокойтеся, — сказав він, відкладаючи серветку. — Я б і не наполягав на інтимі. Повірте, у мене немає жодних проблем із жінками. Моє ліжко ніколи не буває порожнім, якщо я цього захочу. Мені від вас потрібна не пристрасть, а ваша присутність поруч як офіційної дружини Караме. Мені потрібен цей статус, щоб завдати Халіду вирішального удару. Так що ваша умова прийнята без жодних заперечень.
​Я полегшено видихнула. Принаймні в цьому він був відвертим.
​— Тоді коли ми розписуємося? І коли я побачу сина? — запитала я, відчуваючи, як серце знову прискорює темп.
​— Документи вже готуються, — відповів Максут, вирівнюючи спину. — Але перед цим ми маємо зробити наш союз публічним. Завтра увечері відбудеться великий благодійний прийом у Касабланці. Там збереться весь вищий світ, усьому відомі й знатні люди Марокко, бізнесмени, політики... 
​Мене наче ошпарило окропом...
​— Ми йдемо туди разом, — підсумував Максут, дивившись на мене з тонким розрахунком. — Ви вийдете під руку зі мною як моя наречена. Це буде наша перша спільна заява. Ви готові зустрітися зі своїм минулим віч-на-віч, Асель?

— Мені байдуже на минуле, — холодно й карбуючи кожне слово, відповіла я, дивлячись Максуту просто в очі. — Мені абсолютно все одно. Єдине, що має для мене значення в цьому світі — це мій син.
​Максут лише іронічно посміхнувся кутиками вуст, сховавши цю тонку посмішку в бороду. Він зробив невеликий ковток кави, явно не повіривши моїм словам до кінця, але сперечатися не став.
​— Як скажете, Лалла Асель, — з м'якою, виваженою іронією промовив він. — Завтра перед виходом у світ я заїду за вами. Будьте готові. У вашій гардеробній вже є все необхідне: нове вбрання, коштовності, взуття. Все, що потрібно для того, щоб завтра увечері ви не просто були поруч зі мною, а сяяли. Наш вихід має запам'ятатися кожному.
​Ніч минула як у тумані, а наступний день пролетів наче в гарячковому маренні. З самого ранку в мої покої прибула ціла армія стилістів, візажистів та майстрів, яких надіслав Максут. Увесь цей час я почувалася жилою лялькою, яку готують до виходу на арену.
​Коли я зайшла до величезної гардеробної, у мене затамувало подих. На манекені висіла вечірня сукня глибокого, винного відтінку із суворого шовку та оксамиту, оздоблена витонченою золотою вишивкою в традиційному марокканському стилі. Вона була водночас закритою, елегантною й неймовірно розкішною. Поруч, у відкритих оксамитових футлярах, сяяли важкі коштовності з білого золота й діамантів.
​Поки дівчата робили мені зачіску, збираючи моє темне волосся у високу, вишукану укладку, і наносили макіяж, роблячи акцент на очах, моє серце калатало як божевільне. Всередині все стискалося від дикого, нестерпного нервового напруження.
​Я розуміла: сьогодні увечері я, можливо, побачу Аміра.
​Думка про цю зустріч випекала легені зсередини. Мені було огидно від самої думки про ці підкулісні ігри, про світську брехню, про те, що я стала частиною цього бруду та помсти. Мені не потрібні були ці діаманти, ця розкішна сукня й цей статус Лалли. Я мала лише одне бажання — щоб це пекло якнайшвидше закінчилося. Я хотіла просто забрати свого хлопчика за руку, сісти на перший літак і втекти на інший кінець світу, де більше ніколи не буде ані Аміра, ані Максута Караме.
​Коли стилісти закінчили роботу й залишили мене одну, я підійшла до дзеркала. На мене дивилася зовсім інша жінка — сильна, горда, сліпучо вродлива, з вишуканими діамантами на шиї та крижаним поглядом. Але за цією маскою ховалася мати, готова пройти крізь вогонь ради своєї дитини.
​За дверима пролунали чіткі, впевнені кроки Максута. Настав час іти.