Розділ 10

- Може таки вип'ємо кави, мм.. Яринко?

Андрій подзвонив близько сьомої запрошуючи мене випити кави після роботи, адже восьма година ще не так і пізно, отож я задумалась, погоджуватись чи ні..

Я таки дала чоловіку свій номер і вже два дні ми з ним передзвонювались і Андрій виявився дуже цікавим співрозмовником. Жвавий, веселий, не обтяжливий, з ним справді було цікаво спілкуватись на самі найрізноманітніші теми. За ці два дні що він має мій номер, ми з ним спілкувались більше, ніж з усіма хлопцями з сайту знайомств разом взятими, і мені справді було цікаво - чи такий самий він буде в живому спілкуванні як і через телефон?..

- Я як раз у вашому районі по роботі й дуже хочу нарешті тебе побачити маленька. Я кайфую від нашого спілкування, але дуже хочу при цьому дивитися на тебе, бачити твої очі..

Солодко заливав мені хлопець викликаючи радісну посмішку на обличчі і я таки здалась.

- Гаразд, давай тоді о пів на дев'яту в кав'ярні.

- Ура! Чекаю не дочекаюся!

Розсміявшись з такої нестримності чоловіка, я відключилась, щоб допомогти клієнтці підібрати свій розмір сукні, а подумки вже готувалась до нового побачення. Андрій мені подобався, принаймні по спілкуванню, навіть дуже. Та і на фото він хоч і не був красенем, та щось в його зовнішності приваблювало, чи то просто фото так було зроблене? Його профіль розповідав що чоловіку двадцять вісім, працює у сфері логістики та любить все що приносить задоволення - саме так він написав в розділі - про себе.

Саме він відволік мене від заплутаних думок після побачення з Кирилом, бо хоч і саме побачення минуло добре, та прислухавшись до себе я зрозуміла, що мені більше не хотілось з ним зустрічатись. Якось неоднозначно я почувалась поруч з ним. Та й після його розповіді про колишню дружину, почуття він викликав не зовсім приємні. Тож трохи подумавши, я вирішила на побачення з ним більше не ходити, а тому потрібно було подумати про те, щоб якось м'яко йому відмовити не тільки в побаченні, а й в подальшому спілкуванні загалом. 

Звісно можна було просто заблокувати чоловіка, чи не відповідати на його дзвінки та повідомлення, проте стервом я не була, а після квітів, боулінгу і кав'ярні, так кинути Кирила здавалось мені жорстоко. Отож потрібно було щось вигадати, щоб моя відмова звучала м'якше і не потривожила тонку чоловічу психіку..

Після побачення з Кирилом, повернувшись додому, я сама тоді навіть не зрозуміла, як вже по звичці зайшла на сайт і побачивши повідомлення від Андрія, стала з ним переписуватись, а тоді й номер свій дала, і майже до першої ночі розмовляла з ним про усе на світі, поки практично не заснула під його розповідь про поїздку на Дністер. 

Наступна година минула до завершення мого робочого дня досить швидко, і ось я вже одягнена, замикаю магазин, йду до кав'ярні й ловлю себе натому, що трохи.. боюсь. І ні, не самої зустрічі, а того можливого розчарування, що і цей хлопець виявиться не тим..

Андрій мене чекав біля входу в кав'ярню крутячи в руках телефон і практично одразу побачив мене, бо вичікувально обводив поглядом людей навколо очікуючи мене..

- Привіт Ярино..

Він одразу опинився поруч мене розтягуючи на обличчі радісну усмішку, на яку просто не можливо було не посміхнутись у відповідь.

- Привіт..

- Кави? Чи вже пізно і краще чаю? Хоча я такий голодний що щось би й поїв! Ти як?

Засміявшись, я лиш похитала головою

- Дякую, та їсти я не хочу, а от кави таки випила б

Ми просиділи в кав'ярні біля години. Андрій і наживо виявився дуже приємним чоловіком, розмова була легкою, ненав'язливою і приємною. Він і справді замовив мені каву і тістечко, а собі чаю, сендвічів і шматок шоколадного торта, яким потім і мене пригощав..

- То як я тобі після знайомства?

Так ось прямо мене запитав, одразу в лоб, чим викликав мій голосний сміх

- Балакучий..

- Аха-ха, але ж неповторний! - Андрій весело пограв бровами, чим знову змусив мене розсміятись

- Ага, точно, такого як ти, я ще не зустрічала..

- То як на рахунок справжнього побачення?

- Я... не проти.

Я дійсно була не проти, бо Андрій мені справді сподобався, і чоловік задоволено посміхнувшись, запевнив, що в неділю влаштує мені неймовірне побачення, а тоді запропонував відвезти мене до дому, й не слухаючи заперечень, повів на вихід з кав'ярні.

Як тільки ми сіли в його автомобіль, Андрій завів двигун, щоб прогрівся, й обернувшись до мене на кілька секунд задумався про щось, а тоді запитав:

- Ти сильно поспішаєш додому?

- А-м.. та ні. Просто завтра на роботу, а що?

- Та от згадав що тут неподалік є дуже гарне місце з шикарним видом на нічний Київ, не хочеш подивитись? Чи залишимо це до нашого побачення?

Я на мить задумалась - бо побачити дійсно хотілось, а якщо це ще й не далеко, то чому би й ні?

- Якщо це справді не далеко..

- Хвилин п'ятнадцять на автівці. То що, їдемо?

І я безголова, погодилась! Знаючи чоловіка без двох днів годину, я не лише сіла до нього в автомобіль, а й дозволила мене везти кудись, не знаю куди!

 Та спершу звісно я про це не думала, а насолоджувалась приємною розмовою з Андрієм, аж поки не зрозуміла що ми виїхали за межі міста, а фари автівки не висвітлили грунтову дорогу на яку ми звернули, а потім по переду показався ліс, в який ми за дві хвилини в'їхали..

Мама рідна, а раптом він маньяк, і зараз посеред цього лісу.. Бляха, та він же що завгодно може зі мною зроити, й прикопати тут же, а мене й не знайде ніхто, бо ніхто не знає де я, куди пішла і з ким..

В грудях в мене все похололо коли я зрозуміла що мене може чекати тут посеред лісу, куди завіз Андрій, та й сам чоловік раптом замовк, зосередившись на дорозі що петляла між деревами, й завозячи мене все глибше в хащі, аж поки не зупинився на широкій поляні освітленій лише фарами автомобіля, й обернувшись до мене хрипло вимовив:

- Ну що, виходь Яро...