Розділ 5

Прокинулася я вранці в піднесеному настрої. Поки одягалась, раз у раз посмішка налазила на обличчя. В душі жевріла легке хвилювання перед майбутнім побаченням, нетерпіння і передчуття. 

Так, я розумію що навряд чи мене вразить Олег, але все ж таки, це перше побачення в мене в такому форматі та мені дуже цікаво як це все буде. Та й на побачення я востаннє ходила пів року тому, тож відкривши шафу завмираю перед вибором одягу. З однієї сторони це ж побачення і хочеться одягнути сукню і підбори, а з іншої сторони, в мене ще по переду цілий дванадцятигодинний робочий день. Та і це лише знайомство, і ми не в ресторан десь йдемо, тож подумавши ще хвилину, дістаю чорні джинсові штани з високою талією і білосніжний вкорочений светр. До нього шкіряну куртку-косуху й осінні чобітки на зручному підборі. Легкий макіяж, сумочку до рук і ось я вже біжу на роботу.

День до обіду пролітає досить швидко за роботою і спілкуванню з покупцями, а коли після обідньої перерви в мене нарешті настає короткочасне затишшя, таки дістаю телефон й заходжу на сайт знайомств. З екрана телефону на мене дивляться два сердечка - "у вас з'явилась перша взаємна симпатія!"

Світиться мені повідомлення і я бачу як поєднуються два фото - моє і Марка. Того самого, якому я вчора поставила серденько! Та ще й повідомлення від нього блимає!

"Привіт красуня! Сподобався?"

У-ііііі.... Ааа-а.. я йому теж сподобалась! Він мені написав! Написав! Серце підскочило до горла, радість затопила тіло, бо ж ну приємно капець як! І що мені йому відписати?! Бентежне хвилювання змінює радість, гублюся на мить, а тоді плюю на все - це ж тільки листування, і пишу:

"Так, сподобався. Тому й поставила тобі серденько."

Відписую і затамовую подих, коли за кілька секунд з'являється позначка: Марк пише..

Він онлайн! Онлайн! І щось мені пише!

"Дякую красуне, ти теж мені сподобалась. Зустрінемось?"

Ого! Що і тут ось так одразу?! Але ж бляха! Як же приємно!!! Але ось так одразу зустрітись? Чи хочу я? Заходжу на його сторінку, знову чіпляючись за його пронизливий погляд. Він сидить розслаблено, погляд впевненого в собі чоловіка і я розумію - хочу!. Хочу зустрітись. І якщо він такий самий як на фото, то мені вже подобається!

Повертаюсь назад до листування та отримую ще одне повідомлення:

"Я тебе злякав? Ти не хочеш зустрітись?"

"Хочу."

Пишу вже без жодної затримки й за мить отримую відповідь:

"Сьогодні?"

Ааа-а.. ну сьогодні вже точно ніяк, бо я ж домовилась про побачення з Олегом, та й для такого чоловіка як Марк, хочеться виглядати красивою, свіжою і в сукні, а не після роботи й в джинсах, тож пишу:

"Я працюю, тому сьогодні ніяк. Як на рахунок неділі?"

Відправляю і затамовую подих в очікуванні відповіді, бо.. до неділі ще два дні! А якщо він не захоче чекати? А якщо за цей час знайде якусь іншу дівчину? А якщо.. відчуваю як хвилювання змінює радість і обсмикую себе. Досить Ярино! Це ж сайт знайомств! Взаємна симпатія не робить його моїм, а мене його. Та і якщо він не захоче чекати, значить не мій і не для мене! А час до неділі ще й дасть нам можливість поспілкуватись через телефон і краще пізнати один одного. І наче на підтвердження цих думок приходить повідомлення:

"Заради зустрічі з такою дівчиною як ти, можна й почекати до неділі. Як тоді на рахунок просто поспілкуватись? Розкажеш ким працюєш?"

Аааааааа... Знову посмішка розтягує мої губи, а настрій стрибає до стелі! Він хоче! Хоче спілкуватись! Буде чекати! Урааа!!!!!

Пальці вже біжать писати відповідь, але двері магазину дзвенять дзвіночками відкриття, і до магазину заходять нові покупці, тож тепер немає часу на спілкування, та все ж, я знаходжу хвилинку і швидко друкую:

"Зараз не маю коли, відпишу в вечері, як буду вдома. Гарного тобі дня!"

Наступний час до вечора пролітає непомітно. Я буквально пурхаю на роботі, щиро посміхаючись покупцям, ділячись з ними й з усіма навколо своїм прекрасним настроєм. Навіть не помічаю коли годинник показує восьму, і я зі ще більшим піднесенням, зачиняю двері до магазину, перевертаючи табличку"зачинено".

Повертаюсь в підсобне приміщення, поправляю макіяж, розчісую волосся, змінюю робоче взуття на чобітки, натягую курточку і якраз зачиняю магазин, коли дзвонить Олег і я одразу підіймаю слухавку:

- Привіт

- Привіт красуне, я вже на місці.

Легке хвилювання й передчуття пробігають тілом і я посміхаючись відповідаю.

- Буду за кілька хвилин.

- Вже не можу дочекатись!

Поки ми говоримо, я спускаюсь ескалатором на перший поверх, й проходжу до кафе зони. Мій погляд пробігає по столиках з відвідувачами, поки не натикається на чорнявого хлопця в чорній розстебнутій куртці, що розслаблено стоїть, привалившись плечем до колони й говорить телефоном. За мить наші погляди зустрічаються, і він, відхитнувшись від колони, за кілька кроків долає відстань між нами, весь час скануючи мене поглядом з гори до низу, як і я його, і опиняється поруч мене. 

- Ярина?

- Привіт, Олег?

Він киває, а я збентежено посміхаюсь. Все ж це трохи дивно і незвично ось так знайомитись.. Ми ж не знаємо один одного, бачились лише по фото, яке на щастя відповідає дійсності, бо на мене дивляться ті ж примружені світло карі очі, а на губах хлопця з'являється та ж трохи нахабна посмішка..

- Кави?!

Ми займаємо крайній біля стіни столик, і все так же розглядаючи один одного, починаємо спілкуватись на нічого не значущі теми. За кілька хвилин перед нами з'являється кава, і розмова хоч і проста, але якась трохи.. наче й не напружена, але й не легка. Може це просто через те, що ми лише щойно познайомились? Або це просто не моя людина? Та й думки мої якщо чесно, зараз більше займає Марк, а Олег.. Хоч і досить симпатичний хлопець, проте не чіпляє. Взагалі.

Кава закінчується і я знову трохи збентежено посміхаюсь, бо потрібно якось закінчувати цю зустріч і дати зрозуміти хлопцю що наступну я не планую.