Кохання&смерть
Завжди говорити, як є
Ти свої очі у гору, дивись на небо те гарне.
Там хмари кохають!
Ті чіткі силуети, ті люди в поцілунку блукають.
Незавершений танець двох таємних осіб.
Ті хмари так надзвичайно красиві,
З рожевим й червоним з'єдналися в одне.
Ти диви!
Вони не розлученні, вони навіть на небі разом.
А ти?
Ти навіть не поруч, не обіймеш мене?
Ти холодний і злий, не він, ти чужий!
Мій теплий в обіймах м'який.
Й на губах жаркий, а зараз?
Ти не він, ти чужий!
Навіть очі затихли, не говорять зміною, як тоді.
Ти був мрією, ти був не такий!
Чому це все зникло?
Невже кохання пройшло?
Не мовчи!
Так скажи!
Ти в скорботі?
В незгоді?
Ми встанемо з колін!
Чому ти мовчиш?
Куди очі відвів?
Я не проти почути правду болючу,
Але з вуст твоїх.
Не з чужих, а твоїх!
Не буду я битися, не буду кричати.
Кохання тяжке, коли воно є, коли й немає.
Почуття також зникають, не бійся казати.
Тобі тяжко й мені.
Й важкий крок зробити не в змозі.
Поговорити нам треба,
Один одного й зрозуміти також.
Завершимо тортури, закінчім роман у кіно.
В житті таке є, буває й не рідко,
Але як то не боляче, треба говорити.
Відредаговано: 16.11.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
