Рішення приймає автор

Дурненька діва без довіри,
Вся в білому, як на весіллі.
Святою й доброю для всіх,
Живе з прощення і без правди.
Закриті очі, рот прикритий,
Проте чарівна для усіх.
Милуйся нею та люби,
Але торкатися не смій.

Про серце, яке без дозволу чужих
Не сміє покохати й себе.
Без почуттів і без кохання,
Їй наказ дали бути в ланцюзі.
І за сценарієм прожити,
Від удавання чистоти у доброті.
Свята вона! Вона є діва!
Й життя вона не має вільне.

І, тим не менш, кінець є всьому,
Настав цікавий час змінитися в житті.
Закохалася і серце оживила,
Втекли вона у ланцюзі.
Але відчути заборонені чуття,
Життя дало кохання не чутливе.
І їй від долі не втекти,
Вона наївністю живе у мрії.

Але ж здалася гордою і з силою у тілі,
Сміливість й відвертість в ній з'явилась.
На жаль він навіть не дивився,
Байдужість й тільки-но не диво.
А діва ніжна все чекала, 
Її надія не згасала.
Продовження сюжету долі й далі
В жорстокості вмирати стала.

У руки меч вона взяла,
Весь в темних каплях крові.
Змінилося у темряві життя,
Зла посмішка частенько виникала.
Але кохання те її погане,
У відповідь сміялося у себе.
І з кожним днем, те серце,  
Що мало ніжність та надію, 

У камінь чорний стало.
Темніші очі та без сяйва,
Життя не має тіло.
Кохання зникло, не цікаво далі.
І тут поняття правди вже з'являлось.
Його в життя у неї не було.
Вселила в себе і змирилась.
І далі все поїхало й пішло.

Сидіти й слухати накази їй набридло.
Й зійшовши з глузду у неволі,
Собі вона подарувала волю.
Шкода її.
Що там, що тут,
Жила без вільної для когось.
І кінець сумний її сюжету,
Зустріла смерть свою у помсту.

Як кажуть: 
"В тебе така доля.
А від неї не втекти"
І наша героїня не втекла,
Не встигла.
Була дурненька діва без довіри.
Свободи не впізнавши,
Життя своє забрала й зникла с книги.