Ми в цьому житті, як головні герої,
У своєму романі або драмі,
Страждаєм, любим, бережемо.
І сльози з гіркістю роняєм.
Адже через клятий той момент,
Який їх спіткав так раптово,
Як в тому трагічному романі,
Де він - вона
Знайдуть своє кохання перше,
Воно ж і стане тим останнім.
Так і не впізнаним у пристрасті таємним.
Про те, як вона могла б їх з'єднати,
На тиху ніч, на все життя.
Але, що ж натомість дали?
А дали смерть і тіла, і душі.
Сльози є, образа?
Звісно!
Вона залишиться у серці назавжди.
Не то тепло,
Не та любов з нічної мари.
Життя... воно ж таке.
Шукав її, страждав від страху,
Знайшов і радість разом взятих.
Не довго музика лунала,
І вже чутно тільки крик душі.
Тому цінити треба час життя та смерті,
Та берегти кохання й все, що є у тебе.
Адже кінець нам людям, невідомий.
Відредаговано: 13.05.2024