П’ятниця

  Гліб сидів навпроти Рити і тримав її за руку. Він не зводив з неї очей. Дівчина, ніяковіючи, відводила погляд. Гліб говорив і говорив, розповідаючи чудернацькі історії про далеку прекрасну Австралію і рідкісних черепах. Амурка кривлялася, сівши чоловікові на ніс. Він періодично його потирав, бо вона лоскотала його своїми маленькими крильцями.  Їй доводилося весь час злітала уверх, ухиляючись від його пальців. Ліринка намагалася заспокоїти подругу:

– Та не хвилюйся ти так, Амурко. Можливо, це на краще. Подивися, які вони щасливі. Мабуть, в Талантонській Канцелярії  щось наплутали. Ці двоє ніби створені один для одного.

 Талантонки замовкли і подивилася на Гліба і Риту. Ті не бачили не тільки талантонок, а й людей довкола. Здавалося, весь ресторан належав лише їм. Та що там ресторан – здавалося увесь світ належав лише їм.

  – Рито, – раптом перервав свою розповідь Гліб, – я маю дещо тобі сказати.

 Дівчина уважно подивилася на чоловіка, а потім запитала:

 – Ти одружений?

 – Що? – приголомшено запитав Гліб, – Та ні! Як тобі таке в голову прийшло?

 Він почав сміятися. Дівчині стало соромно за своє припущення.

 – Це ж треба! – продовжував дивуватися Гліб, – Одружений… Хоча… слушна думка. Можливо, це вирішить проблему.

 – Яку проблему? – дівчина була вже зовсім спантеличена. Про що він говорить?

 – В неділю у мене літак. Я маю летіти в Австралію на роботу.

 – Надовго? – схвильовано запитала Рита.

 – На два роки.

 Серце дівчини боляче защеміло. Вона відчула, як на очі навертаються сльози.

 – Вибач, мені потрібно поправити зачіску.

 – Навіщо? З твоєю зачіскою усе добре. Ти прекрасна! – Гліб не міг намилуватися дівчиною і продовжував тримати її за руку. Та вона різко встала і попрямувала до вбиральні.

 Рита дивилася у люстерко і тихо сварила себе:

 – Як можна бути такою дурною! Чому я вирішила, що він якийсь особливий? – дівчина згадала минулу ніч, усі гарні слова, які він говорив, і з її очей покотилися сльози. Вона не хотіла повертатися до Гліба, бо була ображена. Вгамувавши біль, Рита спробувала заспокоїтися, дістала косметичку і поправила макіяж, що трохи зіпсувався через сльози.

– Я теж маю тобі дещо сказати, – усміхнулася Рита, знову сідаючи до столу.

 Гліб поцілував руку дівчини і з ніжністю дивився в її очі.

 – Говори, люба.

 – Я заручена.

 Гліб відпустив її руку. Кілька хвилин обоє мовчали.

 – Це той «ніхто…один знайомий», якого я зустрів у крамниці? – здогадався чоловік.

 – Так. Його звати Сергій.

 – Сергій… – повторив Гліб, відвертаючи погляд від Рити.

 Ще кілька хвилин вони мовчки сиділи, не знаючи, як вийти з цієї неприємної ситуації.

 – Я вже піду, – нарешті сказала Рита.

 – Я відвезу тебе, – відповів чоловік і покликав офіціанта.

 – Не треба, я доїду сама.

 – Рито, я сказав, що відвезу тебе, – владний тон Гліба прикував дівчину до стільця.

 Всю дорогу вони мовчали. Обох гризла взаємна образа.

 Ліринка плакала, а Амурка раділа. Авто зупинилося біля будинку Рити.

 – До побачення, Рито, – сухо сказав чоловік.

 – До побачення, Гліб, – з явними нотками образи відповіла дівчина.

            В цей час на великому зорельоті з’явився Талантон Найталантонніший 29-й.

 – Ану, бігом усі додому! – голосно скомандував він. Спантеличені талантонки слухняно полетіли за ним.