Глава 22.

Весь день Джоанна не могла зосередитись на роботі, все прокручувала в голові події цього ранку. Згадувала найменші деталі. Протягом цих двох років вона постійно мріяла про їх з Крісом зустріч, вигадувала фрази, уявляла свої жести й вираз обличчя та в реальності все вийшло взагалі інакше. Дівчина була зовсім не готова його побачити, всі слова які спадали на думку здавались дурницею, а присутність брата – дратувала. Працювати Джо не могла, тож вона встала й підійшла до вікна. В її житті сталась чергова катастрофа, а по вулиці все так само їздили машини, на тротуарах метушились люди й на розі все так само змінював кольори світлофор. А чи справді це катастрофа? Просто тато приїхав до своєї доньки! Просто вона зустріла старого друга, якого давно не бачила і котрий перед їх розлукою вчинив дуже гидко. Неприємно? Так. Катастрофа? Ні!

А перед обідом їй зателефонував тато.

• Привіт, доню! – почула вона в слухавці.
• Привіт, тату!
• Як ти? – обережно запитує старший МакКормік.
• Тобі Стів вже все розповів, - зітхає його донька.
• Так, - погоджується, - Тобі потрібна допомога?
• Тату, ми просто поговоримо!
• Я згоден, що вам потрібно поговорити і про все домовитись, - несподівано погоджується батько.
• Ти згоден? – підозріло перепитує Джо, надто добре вона знає всіх членів своєї сім’ї, - Ти ж не приїдеш в кафе? – чує у відповідь багатозначне мовчання, - Тату, пообіцяй мені, що ніхто не приїде в кафе!
• Обіцяю, - зітхає Джон МакКормік, - А ти пообіцяй мені не наробити дурниць!
• Робити дурниці – це моє життєве кредо! – невесело сміється дівчина.
• Я знаю, тому і прошу! – підтримує її батько.
• Я заїду ввечері, - обіцяє Джоанна й відбиває дзвінок.

На зустріч дівчина запізнилась: спочатку потрапила в затор, а потім довго не могла знайти місце для паркування. Кріс же навпаки приїхав на 40 хвилин раніше, сів за столик біля вікна й знервовано смикався на кожен рух дверей закладу. Нарешті, зайшла вона. Саме така, якою він її і пам’ятав: струнка, гнучка, красива, а коли вона йшла, складалось враження, що вона не торкається землі. Джоанна швидко озирнулась й підійшла до його столика.

• Привіт! – сіла навпроти й махнула рукою офіціанту, - Вибач, я запізнилась. Не заперечуєш, якщо я заразом поїм?
• Ні, звісно! – намагається прокашлятись хлопець і робить ковток напою із склянки, поки дівчина диктує замовлення.
• Ти щось будеш? – повертається вона до нього.
• Ще стакан лимонаду, будь ласка, - говорить канадець офіціанту і той йде.
• Так про що ти хотів поговорити? – запитує дівчина не дивлячись на Кріса.
• Я хочу пояснити тобі, що сталось два роки тому, - намагається бути спокійним хлопець.
• Навіщо?
• Тому що я хочу повернутись в твоє життя, - говорить брюнет, - Твоє і нашої доньки. Отже маю розставити всі крапки над «і».
• Чому?
• Я вас кохаю, - відповідає й замовкає, перечікуючи поки офіціант розставить страви на столі, а потім продовжує, - Того вечора після фіналу я повів Керол на вечерю, щоб порвати з нею, а вона сказала мені, що вагітна.
• І ти втік, - перериває його Джо, - Я це знаю.
• Так, в той момент я не міг думати ні про що інше, як про те, що остаточно втратив тебе, - спокійно пояснює канадець, - Адже ти би не бачила іншого варіанту розв’язання ситуації, як моє одруження з Керол.
• Чому ти так вирішив?
• Саме така думка прийшла мені в голову за два місяці, коли я в якийсь момент виявився тверезим, - сумно посміхається хлопець, - І я пішов до Керол, попросив вибачення й запропонував допомогу, але сказав, що одружуватись з нею не буду, а вона повідомила мене, що не була вагітною, а просто розсердилась і вирішила мені таким чином помститись.
• От же ж сучка! – розсердилась Джоанна, - А я бігала за нею і пропонувала допомогу! А потім подумала, що вона перервала вагітність й ще більше сердилась на тебе!
• Після розмови з Керол я відразу побіг до тебе в гуртожиток, там зустрів Люсі і вона сказала, що ти поїхала додому, - продовжує свою розповідь Кріс, - Я не повірив їй, пішов в деканат і вони підтвердили її слова, - хлопець переривається на кілька ковтків лимонаду, - Я був розчавлений, не розібравшись я власними руками зруйнував своє щастя! Тоді на останні гроші я придбав квиток в Квебек.
• А як ти дізнався про Алекс? – запитує дівчина.
• Не відразу, - говорить канадець, - Вдома я знову почав вживати наркотики.
• Кріс?! Ти ж мені обіцяв?!
• Через три місяці в своїх речах я випадково знайшов твою фотографію, - хлопець кладе на стіл затерту, заклеєну скотчем в кількох місцях її стару фотографію, - Ти з неї з докором дивилась на мене, - вони одночасно подивились на усміхнене лице Джо на зображенні, - Тоді я згадав свою тобі обіцянку і знову ліг в лікарню. Але лікування не давало результатів.
• А зараз? – тихо запитує техаска.
• Рік тому мене знайшов Нік, - канадець кладе ще одну фотографію на стіл, - І привіз мені цю фотку й журнали. Тоді все стало на свої місця.
• Чому ти не приїхав відразу? – ставить питання, яке її мучило, Джоанна.
• Я мав стати тим, кого ти могла б поважати, - намагається пояснити Кріс.
• Не розумію? – хитає головою дівчина.
• Я не хотів, щоб моїй доньці хтось міг сказати, що її тато лише жалюгідний наркоман, я хотів здобути собі якусь професію, мати якесь майбутнє.
• І ти зміг?
• Так, - впевнено киває головою хлопець, - Знаходячись в лікарні я написав кілька пісень. Їх почув мій лікар і показав своєму знайомому музиканту, в нього своя група. Вони придбали в мене кілька. Поки ми їх записували на студії, я захопився процесом і витратив перші зароблені гроші на курси звукоінженерів й пройшов стажування.
• Ого! – дивується Джо, - Ти молодець! – Кріс розквітає від її похвали.
• Перед переїздом в Х’юстон, - продовжує він.
• Вибач, - перериває його дівчина, - Що?
• Я приїхав сюди назавжди.
• Що? – повторює техаска.
• Що тут дивного? Тут моя сім’я! – знизує плечами канадець і продовжує, - Так от, перед переїздом я розіслав своє резюме по кількох студіях тут і сьогодні вже був на двох співбесідах. А Колін, так звуть того музиканта, робить аранжування і продає мої пісні.
• Очманіти! – робить висновок Джоанна, - Я зовсім не очікувала такого від тебе!
• А чого ти очікувала?
• Не знаю! – розводить руками дівчина.
• Я розумію, що ошелешив тебе своїм приїздом, - накриває її руку своєю, - І не кваплю тебе ні з якими рішеннями. Давай рухатись маленькими кроками?
• Так, - погоджується Джо, - Мені потрібно все це осмислити.
• Познайом мене, будь ласка, з донькою?
• Добре, - киває головою після довгої паузи дівчина, - Приходь до нас завтра о 16-й.
• Дякую! – щиро посміхається їй Кріс.
• Мені вже час, - Джоанна підводиться з-за столу й дістає гаманець.
• Я заплачу, - зупиняє її канадець, - До завтра!