Глава 20.

• Ми маємо знайти цього бовдура! – говорить друзям Нік вже в літаку, який прямував в Лос-Анджелес, коли МакКорміки вже не могли їх почути.
• Згодний з тобою, - говорить Джозеф, який сидів в кріслі через прохід і зараз перехилився так, що загородив дорогу стюардесі і та зробила йому зауваження, - Вибачте! – пропустив він жінку та продовжив свою думку, - Я готовий його просто вбити!
• А як ми будемо його шукати? – переходить до справи Белінда.
• Я спробую дізнатись адресу його батьків через ту знайому Джоанни з деканату, - пропонує Келлі, - Ми якось разом підходили до неї. Думаю, що вона пам’ятає мене.
• А я спробую через батька Метью Колінза, він працює в поліції, щось дізнатись, - пропонує Джозеф.
• Доведеться летіти в Канаду, - говорить Нік, - Телефоном ми навряд чи чогось досягнемо.
• Домовились!

По поверненню друзі взялись за пошуки. Джозеф з’ясував, що Кріс перетнув кордон в бік Канади на автобусі ще в липні чи аж в липні – це як подивитись. Келлі дізналась адресу батьків Кріса в Квебеку. Молоді люди були впевнені, що містер і міссіс Рок точно знають, де шукати їх сина. Після довгих суперечок, вирішили, що Нік полетить сам і придбали квиток. Квебек зустрів хлопця холодним вітром й снігопадом. Американець з аеропорту попрямував прямо до батьків друга. Двері йому відчинила чорнява дівчина, приблизно їх ровесниця.

• Доброго вечора! – привітався хлопець перекрикуючи вітер, - Мене звуть Нік Грін, я друг Кріса з Каліфорнійського університету. А Ви, мабуть, його сестра?
• Проходьте, будь ласка, - запросила його дівчина англійською зі схожим на братів акцентом.
• Дякую! – блондин пройшов в передпокій і зупинився, - Ви не могли б покликати Кріса?
• Його тут немає, - відповіла вона сухо.
• Вибачте, але Ваш брат мені дуже потрібний!
• Еммо, хто там? – з середини будинку вийшов літній чоловік, одного погляду на якого достатньо було, щоб зрозуміти на кого схожі його діти, і запитально подивився на Ніка.
• Доброго вечора, містер Рок! – привітався американець з як він вже здогадався, господарем дому, - Я Нік Грін, друг Вашого сина. Він мені потрібний по дуже важливому питанню!
• Його тут немає, - повторив слова своєї доньки чоловік, - Не затримую Вас!
• Містер Рок, це питання життя маленької дівчинки! Вашої онучки! – хлопець дістав фото Алекс і поклав на комод.

Господар взяв в руки зображення дитини і довго дивився на нього.

• Чому я маю вам вірити? – нарешті запитав чоловік.
• Причина у Вас в руках, - відповів хлопець.
• Це нічого не доводить!
• Її звуть Алекс, вона народилась 13 грудня і як дві краплі води схожа на свого батька, - втомлено сказав Нік, - Її мама Джоанна МакКормік. Які ще докази Вам потрібні?
• Чого ти хочеш від Кріса? – не йде на контакт містер Рок.
• Мій друг має право знати, що в нього є донька, - відповідає блондин, - А що далі – вирішувати тільки йому! – дістає з рюкзака кілька аркушів і також кладе на комод, - Це адреса готелю, де я забронював собі номер і мій номер телефону. Передайте йому, будь ласка, - розвертається і йде.

З номеру він зателефонував друзям і повідомив про безрезультатність розмови. Що робити далі він не знав, довго ворочався в ліжку й нарешті заснув, а зранку його розбудив стук в двері.

• Привіт! -  за порогом стояла Емма Рок, - Поїхали!
• Привіт! Дай мені хвилину? – Нік запросив дівчину в середину й кинувся в ванну кімнату вдягатись.

За дві години дівчина зупинила свою автівку біля воріт наркологічної клініки. Дорогою вона розповіла, що в квітні батьку надійшло повідомлення, що Кріс відрахований з університету. Вони намагались його знайти та він не відповідав на їх дзвінки, лише іноді надсилав смс, що з ним все добре. Потім в липні повернувся. Але це був не Кріс, це був чужий агресивний чоловік, який виносив все з дому, щоб купити дозу. А в жовтні він несподівано погодився лягти в клініку, але лікування, на жаль, не давало ніяких результатів.

• Чому ти вирішила допомогти? – спитав дівчину Нік вже вийшовши з машини.
• Я часто чула як у сні мій брат повторював одне ім’я, - уважно подивилась на нього Емма такими самими як у її брата і племінниці чорними очима, - І це ім’я - Джоанна.

Ворота відкрились, їх зустрів санітар і провів в кімнату відвідувань. Кріс сидів біля вікна, щось награвав на гітарі й записував на папері, який лежав на столику перед ним.

• Привіт, Кріс! – без запрошення сів навпроти друга американець, той відірвався від свого заняття і довго дивився на нього.
• Навіщо ти прийшов? – нарешті перервав він мовчання.

Нік дістав ще одне фото Алекс і поклав на стіл перед канадцем.

• Це хто? – лише мигцем глянувши на зображення запитує той.
• Твоя донька, - відповідає блондин.
• Цього не може бути, - відвертається Кріс, - Вона не була вагітна.
• Хто? – не розуміє Нік.
• Керол.
• Звідки ти знаєш? – дивується американець.
• Я тоді повернувся, - тихо говорить брюнет, - Не відразу. Через два місяці. Знайшов Керол, щоб вибачитись і запропонувати допомогу. Не одруження, а участь в житті дитини. А вона сказала, що не була вагітна, сказала це навмисне, щоб не дозволити мені повернутись до Джоанни.
• Ти хотів повернутись до Джо? – уточнює Нік.
• Завжди! – криво всміхається Кріс, - Тоді після фіналу я запросив Керол на вечерю, щоб сказати, що між нами більше нічого не може бути, а вона зі злості збрехала, як потім з’ясувалось, що вагітна.
• Нарешті! Пазл склався! – вигукує американець, - А чому ж ти до нас не прийшов?
• Я пішов в гуртожиток до дівчат і зустрів Люсі, вона сказала мені, що Джоанна повернулась в Х’юстон, - розповідає брюнет, - Я їй не повірив і пішов в деканат, там мені все підтвердили.
• І ти поїхав?
• Не відразу, якийсь період я практично не пам’ятаю, - зітхає канадець, - Але мене більше нічого не тримало в Лос-Анджелесі, точніше - ніхто.
• Джо поїхала в Х’юстон, бо була вагітна! Від тебе! – вказує пальцем на фото Нік, - І це твоя донька! Її звуть Алекс і їй два місяці!