Глава 19.

Хрестили Алекс в сімейній капличці на ранчо МакКорміків. Хрещеними стали дві пари: Ділан та Меліса і Келлі та Нік. На святкування запросили, здається, весь Техас. Був і сенатор – давній друг дядька Ендрю, і один з керівників НАСА – однокласник тата, і голови багатьох провідних корпорацій штату. Тітка Сінді назвала це «лише кілька близьких друзів». Завітали також Хантери, Майкл довго тримав маленьку на руках, а потім повернув дитину її матері й пішов напиватись в бар.

В саду був облаштований шатер з алкогольними та гастрономічним барами, сценою і зоною для подарунків. Їжу розносили офіціанти в лівреях, приємну музику час від часу переривали тости-побажання від гостей. Каліфорнійські друзі Джоанни, а приїхали і Белінда з Джозефом, були не в курсі матеріального становища МакКорміків, тому з подивом озирались навколо.

• Джо, ти хоч би попередила! – пошепки докоряла подрузі Бел, - Я обрала б сукню подорожче!
• Ти прекрасно виглядаєш, - заспокоювала її техаска, - Просто веселись і не звертай увагу ні на що!
• І чому ти ніколи не говорила, що з заможної родини? – дивується Джозеф.
• А ми ніколи не афішуємо це, - відповідає йому Браян, який саме підійшов до їх компанії.
• Чому? – не розуміє хлопець.
• Тому що складно зрозуміти як до тебе ставляться насправді: поважають особисто тебе чи статус твоєї сім’ї, - знизує плечами молодший МакКормік.
• Для вас це щось змінює? – з тривогою запитує друзів Джоанна.
• Звісно ні! – відповідають вони.
• Просто нам трохи ніяково, - шепоче Келлі, - За моєю спиною стоїть сенатор!
• Містер Бентон класний мужик, - так само пошепки відповідає каліфорнійці Браян і підморгує їй очима, а Нік міцніше притискає кохану до себе, - Ми з їх родиною якось на лижах катались.
• Яка ж вона гарненька! – милується Белінда маленькою Алекс, вдягнутою в крихітну сукеньку з рожевих мержив, яку тримає на руках Джо, - І ти така прекрасна мама!
• Не така вже й прекрасна, - заперечує техаска.
• Прекрасна! – не погоджуються молоді люди.
• Я не змогла дати своїй доньці головного - тата, - з сумом дивиться на дитину Джоанна, друзі безсило переглядаються, а Браян непомітно маше рукою старшому брату.
• Крихітко, дозволь тебе запросити? – за мить підходить до них Стів разом з їх матір’ю.
• Давай мені маленьку, - забирає дитину в доньки Сьюзан, - Я віднесу її в дитячу, погодую і вкладу спати, а ти розважайся. В тебе ще вся ніч попереду.

Стів подає руку сестрі і веде її на танцмайданчик.

• Вагітність і пологи зовсім не відбились на нашій Джо, - захоплено дивиться на подругу, одягнену в вечірню сукню кольору мокко, яка підкреслює її ідеальну фігуру Бел.
• Так, вона красуня! – погоджуються хлопці.
• Браян, я чула, що Алекс назвали на честь якоїсь легендарної жінки з вашої родини? – згадує Келлі, - Розкажеш?
• Мені звісно далеко до моєї сестри в ораторській майстерності, - починає хлопець, а друзі розуміюче посміхаються, - Але я спробую.
• Просимо, - молоді люди жартівливо плескають в долоні, а МакКормік театрально вклоняється.
• Ви ж в курсі, що наші предки емігрували в Америку з Шотландії? – друзі кивають головами, а Браян продовжує, - Так от, кілька століть тому, в битві при Вустері загинули практично всі чоловіки, які б могли очолити клан МакКорміків. Рід опинився на межі зникнення, тоді середня донька барона МакКорміка Александра оголосила себе баронесою і почала керувати кланом. Практично за кілька років їй вдалось відновити статки сім’ї, уклавши вигідні контракти із купцями і застосувавши провідні, на той час, технології в тваринництві та землеробстві.
• Видатна жінка! – погодились друзі.
• Так, але роду потрібний був спадкоємець, - продовжує хлопець, - Гідного претендента серед МакКорміків на роль її чоловіка не було, а виходити заміж за чужинця вона не хотіла, боялась, мабуть, що він почне ображати її родичів чи все ще кохала свого нареченого, який загинув в тій самій битві, що і її батько й брати.
• Що ж вона зробила?
• Вона народила сина, але так і не назвала імені його батька.
• І її сім’я прийняла це? – дивуються дівчата, - Вибач, але в той час…
• Я розумію, що ви хочете сказати, - перериває їх Браян, - Так, вона була настільки сильною і мудрою правителькою, що змусила старійшин визнати хлопця як єдиного і законного спадкоємця. До речі, звали його Браян і свого часу він також приніс багато користі клану, тож ніхто не прогадав.
• Дякуємо! – говорить Келлі, - В тебе вийшло не гірше ніж у Джо! Вона ж нам тільки про перегони з індійцями розповідала!
• Ти перебільшуєш, - червоніє хлопець від похвали.
• Мого брата зовсім не можна хвалити, - повертається з танцмайданчику Джоанна, - Він починає чванитись!
• А у вас всі носять імена своїх видатних предків? – запитує Джозеф.
• Так! – сміються МакКорміки, - Нікого не називали тільки ім’ям нашої пра-пра-бабці – індіанки.
• Тож бабця-індіанка все ж була? – цікавиться Белінда.
• Звісно! – підтверджує Браян, - Один з наших предків одружився з нею вже тут в Техасі!
• А чому нікого не називали її іменем? – запитує Келлі.
• Її звали «Летюча лань», - пояснює Джо, - Не зовсім звичне ім’я?
• Та так! – погоджуються друзі.
• Слухайте, якщо ваші предки шотландці, то звідки «Джоанна»? Це ж іспанське ім’я? – дивується Нік.
• Португальське, – поправляє хлопця Браян, - Один з керманичів нашого клану, Роберт МакКормік, мав кораблі й займався торгівлею. В одній з своїх подорожей він познайомився із Джоанною Афонсо, донькою португальського графа Афонсо, закохався без пам’яті, а вона в нього. Батько дівчини був проти їх шлюбу, бо дуже любив доньку і не хотів відпускати її так далеко. Та вона змогла його переконати і він все ж дав свою згоду на весілля. За правління Роберта й Джоанни клан переживав часи свого розквіту, особливо люди любили свою баронесу та називали її «наша Джо».
• А ти все сімейні байки травиш, МакКормік! – обіймає друга за плечі Ділан, який підійшов до компанії разом із Мелісою.
• Ну треба ж новеньких ввести в курс справ! – парує шатену хлопець.
• Треба мабуть, але я тебе перерву, друже, потрібно Хантера додому доставити, бо бармен жилетку вже двічі викручував.
• От, сестро, до чого ти чоловіків доводиш! – робить висновок Браян, - А мені вся брудна робота дістається!
• Бачить, Бог: я ні в чому не винна! – театрально виправдовується Джоанна, підіймаючи руки до гори.
• Ну звісно що ні, - погоджується МакКей, - Це все легендарна харизма МакКорміків!
• Хто б говорив! – заперечує йому подруга, - З тобою от все добре!
• Ти права, крихітко! – здається Ділан і повертається до друга, - Пішли вже, мученик! – обіймає його за плечі й вони йдуть в бік бару.