Розділ 44. Ціна ілюзій

        Тайла сіла за столик, за яким сидів Ітан і зі здивованим виразом обличчя вдивлявся в меню ресторану.

- Тут такі ціни… Одна страва — як дві мої зарплати.

- Ти ж знав, куди ми йдемо. — сухо відповіла Тайла, не звертаючи уваги на занепокоєний вигляд чоловіка. По правді, їй було не до того. Усе її тіло тремтіло від ситуації, у якій вона опинилася. Невисказані слова роїлися в голові, не маючи жодного шансу бути почутими.

       Вона бачила, як Лейн повернувся за свій столик, і їхні погляди знову зустрілися. Та Тайла сором’язливо опустила очі, не бажаючи видавати власне збентеження.

          Візьми себе в руки… — подумки наказала вона собі, розуміючи, що ризикує зруйнувати цю вечерю, яку приготував Ітан.

- Тайло… — нав’язливий чоловічий голос повернув її до тями. Ітан торкнувся її руки, намагаючись привернути увагу.

- Так. Я тут… Ти щось замовив? — вона подивилася на нього порожнім поглядом.

- Я кажу, тут дуже дорого.

- Чому це тебе дивує?

         Тайла поступово поверталася до реальності, ніби знову вчилася її читати.

- Я не подумав про це. — обличчя Ітана налилося тривогою.

- Як це — не подумав? Ти ж мав про це попіклуватися.

          Вона взяла до рук меню й сама отетеріла. Інтер’єр закладу одразу натякав на рівень цін, але тепер цифри вдарили в очі по-справжньому.

          Перед нею відкрився інший світ — світ, де вишуканість мала свою безжальну вартість. І на мить їй стало ніяково. Страви виглядали так, ніби заслуговували кожної з цих сум… але це було за межами її сприйняття.

- Чому ти обрав саме цей ресторан? — тихо спитала Тайла, намагаючись не привертати уваги інших відвідувачів. І головне — не осоромитися перед Лейном.

- Одна жінка його порекомендувала.

- Жінка? — вона підняла брову й кинула на Ітана гострий погляд.

- Так… Ми випадково зустрілися. У неї були проблеми з ноутбуком… — він заметушився, ніби його зловили на гарячому. — Я полагодив його, а вона замість оплати запропонувала сходити до ресторану. У неї був зарезервований столик, але подруга не змогла прийти, і вона не хотіла йти сама.

- І ти так легко погодився?

- Так. Бо вона сказала, що все оплачено.

- Усе оплачено? — слова чоловіка остаточно вибили Тайлу з рівноваги.

- Так.

- І ти повірив?

          Її брови зсунулися так високо, що ледь не торкнулися чола.

- Вона була переконливою.

- Я не можу повірити… — Тайлу прорвала нервова усмішка. Вона сперлася на спинку стільця, схрестивши руки на грудях. — Звісно, я мала насторожитися, коли ти запросив мене до ресторану просто так. І ще тоді зрозуміти, що тут щось не так… Але ти перевершив усі мої очікування, Ітане.

          Вона нахилилася до нього ближче, стримуючи гнів, що повільно, але невблаганно наростав усередині.

- Ну хоч сукня, в якій я сиджу… Вона ж куплена тобою? Ти її сам обирав?

- Вона сказала, що купила її для доньки, але розмір виявився замалим…

          Ітан говорив обережно. Він бачив, Тайла була на межі.

- І запропонувала тобі її взяти?

- Так.

- Ось так просто?!

- Розмір твій… Я подумав, що тобі підійде. Сукня ж красива.

- О, звісно. Навіщо ж добру пропадати, так?

- Я не розумію, чому це тебе так розгнівило.

- Ти справді не розумієш? Чи просто не хочеш зрозуміти?

       Шок був таким сильним, що Тайла не знала, куди себе подіти. Її дратувало усвідомлення, що вона знову наділила Ітана якостями, до яких він не дотягував. Вона вкотре помилилася — і це розбило її вщент.

- І що тепер робити?

- Давай підемо звідси.

- Так і буде.

        Тайла різко підвелася, схопила склянку з водою і, не вагаючись, вилила її вміст на Ітана. Потім, забравши сумочку, пішла геть.

        Їй було байдуже на погляди довкола. Усередині неї розлився нестерпний біль від власних наївних очікувань. Їй хотілося провалитися крізь землю, аби не жити тим життям, у якому вона опинилася.

        Вона стримувала сльози, але організм виявився сильнішим за її заборони.